Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Розквіт Франції

Із середини XV ст., після тривалої кризи XІV ст. розпочався етап відновлення економіки, який тривав протягом XVI ст. і сприяв збільшенню чисельності населення. Зростання впливає насамперед на сільськогосподарський сектор, де істотно збільшується виробництво зернових. Проникнення торгівлі в сільську місцевість не підриває феодального ладу, як в Англії, хоча його наслідки в довгостроковій перспективі стають важкими для стародавнього дворянства, noblesse d’épée .

У другій половині XVI ст. зі зростанням попиту на зернові продукти зросли і ціни. Стрімке підвищення було зафіксовано у Парижі, де ціни зросли в десятки разів порівняно з Півднем, де вони збільшились у п’ять-шість разів.

Фактори високої ціни на пшеницю вивчає Жан де Малеструа, maître des comptes (майстер рахунків), котрий відповідає на запитання паризького парламенту в 1566 р.: на його думку, причини слід шукати у мінливості обсягів врожаю через погіршення клімату, а отже, тільки відновлення природного балансу шляхом божественного втручання може виправити ситуацію. Жан Боден (1530–1596), адвокат і юрист, заперечив думку Малеструа та за два роки потому опублікував Réponse («Відповідь»).

Внутрішні та зовнішні ресурси

За словами Бодена, багатство було накопичено завдяки експорту пшениці, полотен, тканин, паперу, книг, промислових виробів до Іспанії, яка платила дорогоцінними металами з американських колоній; експорту вина, шафрану, чорносливу та солі до Англії, Шотландії, Північних країн, Прибалтики та Фландрії, у багатьох з яких діяли багаті шахти, що пропонували метали в обмін на товари; торгівлі з країнами Леванту і Північної Африки, а також фінансовим ресурсам, які надавали євреї; врешті-решт, через заснування за дорученням Генріха II (1519–1559) з Ангулемської гілки Валуа, ще до його сходження на престол, банку в Ліоні, який із застосуванням процентних ставок залучив багатьох іноземних торговців. Тим часом суверен як певний засіб правового захисту використовує знецінення валюти. Також, за твердженням Бодена, існує монопольна практика, згідно з якою ціни визначають ремісники або торговці, котрі запасаються пшеницею, купуючи її «на корню», а потім самостійно встановлюючи ціни.

Знецінення валюти передбачає соціальне зміцнення монархії і буржуазії та ослаблення дворянства й духовенства. Третій стан, до якого входять представники торговельної та фінансової буржуазії, вільних професій, бюрократії, знаходить достатньо місця для соціального зміцнення. Таким чином формується нове дворянство, noblesse de robe (дворянство мантії).

Адміністративне й економічне зміцнення забезпечує більшу владу для суверена, котрий обмежує владу Генеральних штатів, представницьких зборів представників різних соціальних верств, визначених законом: духовенства, дворянства і третього стану.

Структури та установи

Суверен керує разом із Радою короля, до якої входять принци крові за правом або великі світські й церковні сановники за королівським призначенням, котрі мають допомагати королю у вирішенні політичних і дипломатичних справ. Парламенти, серед яких найважливішим є паризький, – це суди, чиє головне завдання полягає в опрацюванні королівських указів, які тільки після цього набувають чинності. Паризький парламент і Рахункова палата контролюють здійснення королівського правосуддя та податкові надходження. Фрагментований характер судів часто спричиняє конфлікт юрисдикцій. Королівське правосуддя реалізується державними судами, які вирішують цивільні та кримінальні суперечки на підставі звичаєвого права, тому адміністративна діяльність відбувається розрізнено.

Ситуація з податками дещо краща. Король може розраховувати на різні податки, такі як дорожнє мито, податки на ярмарках та ринки, судові надходження, а також на дві третини за розміром (особистим, якщо податок стягується з фізичних осіб – землевласників – і реальним, якщо оподатковується земля), а також габель (податок на сіль). Збір цих податків віддають на відкуп. Для додаткових податків використовуються чотири спільноти, на які поділиться королівство.

Експансіоністська політика, яка проводиться Карлом VIII в Італії з 1494 р. щодо повернення Неаполітанського королівства, спираючись на право спадкоємності Анжуйської династії, робить цю територію основою для експансії на Сході. Похід, ретельно підготовлений Карлом, який хотів за допомогою низки угод і поступок гарантувати нейтралітет неіталійських держав, що межують з Францією, перетворив італійське питання на європейське і висунув на перший план формування широкої геополітичної зони, що про неї можна говорити як про наявність системи держав. Незважаючи на те, що пророки і філософи, такі як Джироламо Савонарола (1452–1498) і Марсіліо Фічіно (1433–1499), вважають Карла посланцем Божим, який може принести справедливість, мир та чистоту Церкви, його грандіозний успіх – коли через кілька місяців, не натрапивши на опір, він прибув до Неаполя – чітко дав зрозуміти небезпеку для незалежності італійських держав.