Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Casus belli : право на Неаполітанське королівство

Casus belli стала претензія на давні права, за якими Анжуйська династія, спадкоємцем якої є Карл VIII, може претендувати на Неаполітанське королівство. Однак амбіції французького короля більші: після завоювання Неаполітанського королівства він має намір володарювати по всій Італії, а згодом організувати хрестовий похід проти турків для відвоювання святих місць.

Повернення до Франції

За п’ять місяців, із вересня 1494 р. по лютий 1495 р., Карл VIII перетинає Італію, не стикаючись із жодним опором уздовж стародавньої Дороги франків – найбільшої проїзної середньовічної римської дороги, що сполучає Рим із Францією й досягає Неаполітанського королівства. Його швидке просування має наслідки для крихкої політики Італії тих часів: у Мілані Людовіко Моро успадковує герцогство від свого набутого племінника Джана Галеаццо, долаючи династичні претензії, висунуті арагонцями. У Флоренції Медічі вигнані з міста, в якому проголошується республіка; у Неаполі баронський стан, традиційно профранцузький і вороже налаштований до монархії, урочисто вітає суверена, тимчасом як Венеція захоплює окремі порти Апулії. Але незабаром тріумф Карла VIII став лякати тих, хто сприяв його походу: Папська держава, Мілан і Венеція об’єднують свої сили, утворюючи Антифранцузьку лігу, яка отримує підтримку імператора Максиміліана та Іспанії. Карл VIII був змушений знову повернутись на півострів, щоб уникнути ізоляції у Південній Італії. Армія Ліги та армія французького короля зустрілися в комуні Форново-ді-Таро, неподалік міста Парма, у липні 1495 р. Карл VIII, хоча й не зазнав поразки, але, щоб відновити сили, змушений був повернутись до Франції, де помер 7 липня 1498 р., плануючи другий похід до Італії.

Новий політичний порядок

Наслідки ефемерного подвигу французького суверена були суттєвими, оскільки остаточно продемонстрували політичну кризу та військову слабкість італійських держав: Карл VIII опинився між тріщинами так званої політики балансу, використовуючи у своїх інтересах династичні, політичні й економічні конфлікти, які завжди рзділяли різні держави. Навіть раптове возз’єднання у вигляді організації Антифранцузької ліги, незабаром виявилося ілюзорним: повернення до політичних умов, що передували походу Карла VIII, вже неможливе. Навпаки, через свій міжнародним характер і різну воєнно-політичної вагу сторін домовленостей цей альянс остаточно відкрив італійський півострів для експансіоністських і суперечливих цілей Франції, Священної Римської імперії та Іспанії, що й сталося в наступних століттях.

У 1498 р. Карла VIII змінив його двоюрідний брат Людовик XII (1462–1515), котрий відновив загарбницькі плани свого попередника, висунувши цього разу претензії щодо Міланського герцогства як нащадок Вісконті. Знову походу передують обережні дипломатичні дії: договором у Блуа 1499 р. французький суверен забезпечив підтримку Венеції, яка мала намір розширити свої материкові території, графство Беллінцона обіцяв швейцарцям, війська яких були основою французької армії, а Папі запропонував зобов’язання підтримати його сина Чезаре Борджіа (1475?—1507) в намірі завоювати Романью.

Неаполітанське королівство

Мілан було завойовано 2 вересня 1499 р., а Людовіко Моро був змушений шукати притулку в Німеччині в Максиміліана I, чоловіка його онуки Б’янки Марії Сфорца. Разом із силами Габсбургів Людовіко вдається повернути Мілан на короткий період, але в 1500 р. він потрапив у полон і був вивезений до Франції, де помер у 1508 р. Щодо південного фронту на півострові, то після невдачі походу Карла VIII новий король Франції 2 листопада 1500 р. в Гранаді підписує договір про поділ Півдня Італії з Фернандо Католиком. Король Іспанії прагне ліквідувати молодшу арагонську династію Неаполя та возз’єднати володіння Сицилії з Калабрією та Апулією, а Кампанія й Абруццо залишені французам. Неаполь було окуповано французами в 1501 р., але під час поділу виник конфлікт між двома окупантами, і, врешті-решт, іспанці, на чолі з генералом Гонсало де Кордова, перемогли у двох визначальних битвах під Черіньолою та Гарільяно, оскільки, основу іспанської армії становила піхота, а не традиційна кіннота. Ліонським договором 1504 р. було встановлено, що Франція мала відмовитись від Неаполітанського королівства, яке відтоді залишалося у сфері впливу Іспанії протягом двох століть.