Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Козімо І

Стабільність його уряду пояснюється здійсненням інституційних реформ, затверджених у 1532 р., які призводять до політичної ліквідації тих прошарків аристократії, які виступають проти плану Медічі створити князівство. Завдяки реформі було скасовано посаду Гонфалоньєра справедливості, а владу покладено на Раду із 48 осіб, що обирала з-поміж себе чотирьох осіб, котрі разом із герцогом утворювали виконавчу владу. За герцогом також залишається важливе право дозволяти чи не дозволяти проводити збори інших судових органів. Козімо I, відомий як Мудрий за його методи правління, зумів досягти двох важких цілей: уникнути повторення досвіду 1494 та 1527 рр. і водночас забезпечити захист флорентійської незалежності від загрози суворого імперського контролю. У 1555 р. було завойовано Республіку Сієну, а її території анексовано, за винятком п’яти прибережних фортець поблизу мису Арджентаріо, які було передано Іспанії, щоб сформувати так звану Область Президій.

Нова концепція правління

У 1569 р. Медічі отримали від Папи Пія V великокнязівський титул. Цей акт мав велике політичне та культурне значення, тому що закріплював владу незалежно від будь-якого імперського підтвердження. Велике герцогство Тосканське поступово стає територіальною державою через процес адміністративної централізації й об’єднання міст і сільської місцевості. Великий князь наділяє себе всією повнотою влади і сприяє формуванню верстви чиновників, обраних не за походженням, а на підставі навичок і відданості задумам Медічі; вони мають виступати посередниками між великим князем і магістратурами, позбавленими будь-якої суттєвої влади.

Наступники Козімо I успадковують міцну державу й продовжують абсолютистську політику. Франческо I Медічі (при владі з 1574 по 1587 р.) побудував вільний порт у Ліворно, що за кілька років потому став важливим торговим центром завдяки внеску єврейських купців і фінансистів іспанського походження, яким було гарантовано певні свободи. Фердинандо I Медічі (1551–1609, при владі з 1587 р.) розширює структуру Пізанського університету, а завдяки шлюбу (1600 р.) його онуки Марії Медічі (1573–1642) з новим королем Франції Генріхом IV (1553–1610), починає проводити профранцузьку політику, продовжену його наступниками в XVII ст.

Протягом XVI ст. можна виокремити дві важливі події, які характеризують історію Папської держави. Перша – це так зване Пограбування Рима в 1527 р., а друга, що тривала з 1545 р., – Тридентський собор. Вони, відповідно, представляють найнижчу точку низхідної лінії розвитку держави, розірваної на частини протестантським розколом, і водночас початок її політичного і культурного відродження. На тлі цих подій постає одна з найвідсталіших держав на півострові, з неякісним управлінням, розміри і пишнота міста-столиці якої невпинно зростають, з аномальним сувереном: територіальним правителем невеликої держави і водночас духовним главою Церкви з наднаціональними межами, повноваженнями й амбіціями.

Пограбування Рима 1527 р.

Однак величність барокового Рима й містобудівні та архітектурні ініціативи пап після Тридентського собору, спрямовані на те, аби прославити столицю й остаточно відроджену Церкву, не можуть примусити забути приниження, яких зазнало місто в 1527 р. Армія з 18 000 ландскнехтів, німецьких найманців, вступає до Рима наприкінці весни, віддаючи його на поталу вогневі та мечеві й залишаючи по собі зґвалтованих монахинь, убитих священників, зруйновані вівтарі, загублені реліквії та викрадені багатства. Місто спустошене через втечу його жителів та вигнання художників і письменників. Рим, спаплюжений і ображений, здається переможеним: начебто все корумповане папство доби ренесансу було засуджено та покарано за ганебну поведінку. Подія, яка вражає всю Європу, свідчить про необхідність католицької реформи, що оновила б Церкву, її структуру та організацію.

Тридентський собор

Таким інструментом став церковний собор, який після кількох спроб було скликано в 1545 р. Папою Павлом III, і після багатьох подій та зміни місцезнаходження він тривав до 1563 р. Собор визначає ортодоксальність католицької доктрини, намагається реорганізувати церковні установи по всій території і починає процес своєрідної акультурації і дисциплінування віруючих, що згодом отримало назву Контрреформація. Папство також вживає заходи щодо реорганізації держави і форми реалізації суверенітету. Починається процес адміністративної централізації, який спричиняє кризу консисторії [14] Консисторія (від лат . Consistorium – місце зборів; рада) – збори кардиналів, які скликає й очолює Папа Римський. – Прим. ред. та зміцнення папської курії. У 1588 р., у розпал утілення цієї стратегії, Сікст V створив п’ятнадцять конгрегацій кардиналів та наділив їх функцією тимчасового духовного управління Папською державою. Серед цих конгрегацій найважливішою є Священна палата, заснована у 1542 р., що функціонує як церковний суд, покликаний попереджати і карати єресь. Дуже скоро приєднання до цієї спільноти стало необхідним, аби здійснювати політичну діяльність в курії та підніматися ієрархічною драбиною.