Михайло Бервецький - МАКУНІВ – НАРИС З ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

повстання. 1848 року країни Європи переживали «весну народів» – хвилю

революційних виступів за рівність громадянських та національних прав, за

економічні реформи. Не оминули вони й Австрійську імперію. Березень 1848

року став у Галичині кульмінацією антифеодального руху, що тривав вже

кілька років. Вибухнуло повстання у Львові. Австрійська влада придушила

його військовою силою, але змушена була піти на поступки, зокрема дозволила

ряд громадянських свобод, у тому числі скасувала кріпацтво.

22 квітня 1848 року з′явився циркуляр галицького губернатора «Про

знесення панщини та інших данин підданчих“. У ньому зазначалося: „… У

Королівстві Галіції та Льодомерії всілякі роботизни панщизняні та данини

підданчі за винагородженням, що свого часу має бути визначеним на кошт

уряду, зносяться. Існуючі служебництва залишаються непорушені, а

винагородження за таке буде визначене згодом».

Кріпацтво, що сотні літ гнітило селянство загарбаних Польщею, а потім

Австрією українських земель, впало. Великдень 1848 року був найщасливішим

для галицьких селян. Однак за даровану цісарем волю селяни мали сплатити

своїм панам відшкодування.

В середині XIX ст. в Галичині пройшла чергова хвиля урядового

землевпорядкування і вдосконалення податкової системи. Крім детального

перепису земельної власності, складалися кадастрові плани кожного села, містечка. Це дозволило з великою точністю нанести складену за

триангуляційною методою карту меж села чи міста, громадської, великої або

домінальної, духовної, малої приватної власності. Точно визначено геометричні

8

форми, рід управи кожного клаптика землі (рілля, луки, пасовисько, сад, ліс, город, ставок, річки, болото, неугіддя, дорога, двір, під будівлею). На одиницю

площі кожного класу певних угідь встановлювалася норма прибутку, тут же

визначався загальний прибуток з ділянки та сума податку. Таким чином, і

держава, і власник чітко знали, скільки землі в користуванні, де межі, скільки

належить платити податку.

Відповідно до звіту про оплату податків за землю в 1821 році було 115

власників землі – платників податку.

Читаючи в державному архіві картотеку землевласників і платників

земельних податків ґміни (с. Макунів) Мостиського повіту коронного краю

Галіція, бачимо, що в 1883 році було 168 платників податків (господарств). В

більшості вони мали до 10 моргів поля, але більше 10 господарств мали від 10

до 15 моргів, а пан Гампель Антон, який проживав в будинку за №106, мав

більше 25 моргів, Колодій Федір мав 26 моргів, також було біля 10

господарств, що були малоземельними (менше 1 морга землі). Загальна

кількість землі, яка належала жителям с. Макунів, становила 2458 моргів, куди

входило домогосподарство, орана земля, пасовища, долини і ліси. Невелика

частка землі була громадською (спільною).

З податкових накладних за 1883 рік дізнаємося, що в будинку №77

проживав пан Альбін Вольдемар-Вольфрам, якого називають тодішнім

власником села, це навпроти церкви (де донедавна проживала сім»я

Іваницького Івана – в побуті Макар). За податковими відомостями 1821 року

тут була корчма дворска. Перші корчми почали зявлятися в Галичині ще в 11-му столітті. В корчмах проводилися торгові операції. З 13-го століття корчми

поширилися і по селах. Тут зустрічалися зі знайомими, купували сіль та

ремісничі вироби, мед, вино, пиво, з 17-го ст. горілку, а також просту їжу, яку

готувала жінка корчмаря. Був припис, який забороняв шляхті займатися

торгівлею під загрозу втрати титулу, тому корчми віддавали в оренду жидам.

Кожен кочмар мусив скласти присягу, що іншої горілки, окрім панської чи

церковної, не смів брати на продаж. Корчма завжди належала дідичеві разом із

пов’язаним з нею правом вишинку. Однак сам він тим правом ніколи не

користався, а орендував зазвичай жидові. Жид порядкуючи в корчмі протягом

кількох поколінь, перетворювався на дуже поважну особу в селі. Опановуючи

усю дрібну торгівлю, скуповував яйця, курей, масло, а також надавав дрібні

кредити, які були небезпечні тому що шалено зростали. Орендар був особою

погорджуваною селянами, але по суті справи панував над ними і немилосердно

визискував, концентруючи в корчмі все життя села чи околиці. Що було

незмінним у корчмі – то горілка і сіль. Це те, чого ніколи й ніде не могло

забракнути о будь-якій порі дня і ночі. У корчмах кожен міг знайти собі