Михайло Бервецький - МАКУНІВ – НАРИС З ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

приєднали до Польщі. Упродовж свого панування (аж до 1772 року) польські

королі продавали, дарували за різні заслуги чи просто з власної ласки села і

містечка своїм вірнопідданим вельможам.

1435 р. заведено польський господарчий устрій у селах (панщину), залежність селян від власників маєтків. Протягом наступних ста років

відбулося їх повне закріпачення. Панщина становила 52 дні на рік роботи у

пана. Селянин міг не відробляти панщину, внісши певну суму грішми.

За часів польського панування всі землі села належали до коронних

земель Перемишльських. Селом як королівщиною управляв шляхтич Станіслав

Гербурт, який на сеймі 1555р. мав претензії щодо його безпідставного

отримання на довічно Маковнів (втратив на нього права, але зберіг доживоття).

Від 1768 року село було у власності Юзефа Мєнчиньского, який придбав

його за 1516 польських злотих з допомогою Катерини Потоцької. Потоцькі —

великий рід спольщених українських магнатів, що походили зі села Золотий

Потік на Стрипі (теперішня Тернопільщина). Деякі представники цього роду

були у XVIII ст. найбагатшими магнатами у цілій Речі Посполитій і мали

маєтки по всій Україні, а потім зберегли своє становище і за Австрії і за другої

Польщі. В 1781 р. власник села, Юзеф Мєнчиньский – воєвода черняховскі, мама якого була старостою ордену Святого Станіслава біскупа Кавалерові, звернувся до адміністрації генерального біскупа Перемишльського з грамотою-рекомендацією про потребу призначення Василя Івановича на пароха в с.

Макунів в храм Даниїла Стовпника. Воєвода запевняє, що він буде добрим

парохом християнської громади і слугою Божим.

6

Під Австрійською Адміністрацією (1765—1918 рр.)

«У всякого своя доля

І свій шлях широкий»

«Сон» Т. Шевченко

1772 року розвалену кріпосницькою системою та внутрішніми чварами

Річ Посполиту розділили між собою сильніші сусіди – Прусія, Австрія та Росія.

Австрія захопила повністю Галичину, частково Поділля та Волинь. В цьому ж

році Австрійські війська вступили на ці землі. Через два роки, 1774 року

офіційно утворено нову провінцію у складі Австрійської імперії – «Королівство

Галіції та Льодомерії», тобто таким чином відновлювалася назва (латинською) давнього Галицько-Волинського князівства, що вживалося ще з XIII ст..

Офіційне прийняття такої назви австрійською владою начебто засвідчувало

своєрідне визнання нею історичного пріоритету прав українців.

У 1783 р. розпорядженням цісара Йосифа II кладовища біля храмів мали

бути ліквідовані, могили навколо них знесені, крипти мали бути звільнені, ховати в криптах заборонялося.

У цьому ж році у Львові для освіти і виховання греко-католицького

духівництва, за єпископа Білянського цісарем Йосифом II заснована греко-католицька Духовна семінарія.

Імператорським патентом з 20 лютого 1784 р. було запроваджено ведення

церковних метричних книг на Галичині.

Після поділу Польщі Ю. Мєнчиньский продав с. Макунів назавжди за

29300 ринських злотих.

Таблиця 1

Таблиця 2

7

Відмінно від Польщі, Австрія почала дбати про розвиток набутих земель, і українці переживали деяке культурне, релігійне і господарське відродження, хоч влада в Галичині й надалі була в польських руках, залишках колишньої

польської держави.

Більшість з 2,4 млн. західних українців Габсбурзької монархії на початку

XIX ст. жили в Східній Галичині, інші – на Буковині та Закарпатті. Соціальна

структура українського населення була досить простою: 95% його становили

незаможні селяни. Налічувалось близько 2000 родин священиків. Вищі верстви

становили, переважно, поляки або полонізовані українці. Абсолютною

більшістю нечисленного міського населення були євреї. Галичина була одною з

найбідніших регіонів Європи.

Після пана Ю. Мєнчиньского до 1848 року власником села був пан

Ольшевський, а згодом село купив пан Альбін Вольдемар Вольфрам. Після

смерті поміщик був похований на сільському цвинтарі. До сьогодні зберігся

надгробний камінь на його могилі.

Нелюдська система кріпацької залежності довела до краю терпіння

селянства, гальмувала загальносуспільний поступ. Раз у раз вибухали селянські