Михайло Бервецький - МАКУНІВ – НАРИС З ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

болото вирішили осушити, а на його місці побудувати село, маки – зникли, але

у назві села залишились дотепер.

Наукова праця доктора філологічних наук, професора Київського

Національного Інституту імені Т. Г. Шевченка К. М. Тищенка – «Мовні

формування українців» говорить про формування назв міст і сіл наступне: —

Так, і таке бувало. От, наприклад, вдалося натрапити на цілий пласт назв (по

Україні їх сотні), які зберігають згадки про віспу, кір, вітрянку: зрозуміло, що ці

хвороби неминуче супроводжували скотарів-степовиків і передавалися від них

рільникам-слов’янам. На прикладі Дніропетровської області це Хорошеве, Коробчине, Королівка, Курилівка, Спаське, Морозівське, Дерезувате, Нехвороща, Перещепине, вдсх. Мак-орт-івське. Остання назва якраз і дає

привід показати сучасний стан опрацювання цього пласту. У топонімах цього

типу особливо вражає, що наші предки прекрасно розбиралися, від кого

прийшла хвороба, хто саме насіяв того «маку» (віспин) на обличчя небагатьох

живих перехворілих – саки (скіфи, основа шут-), волохи, влахи (кельти), ґоти

чи хини – гуни, онгури, авари (обри)! Це стає очевидним з назв таких сіл, як

МакСАКИ Чг <���сак- «самоназва скіфів», – пор. м. САКИ у Криму або с. САЧки

Зп (в Росії МакСЮТово, МакСЮТино <���σκυθ- «скіф»), МокЛЯКи, рос.

4

МакЛАКово <���влах- «волох, кельт», МакОТЕРти Рв <���отер- «ґоти», МакИШин

Чг, МакІЇвка Дц <���хини «гуни», МакУНівЛв <���ун-, ул- «гун», МачУЛИЩа

См, МакУШиха, МакОШин Чг <*õc-, õш- «гун?», МакАРів Кв, МакАРТетине

Лг <*обр-т- «авари», Ма-КЕДони <���ґети?, Мак-АЛевичі <���алани? Так само

РябУХи, РябИНа См <���хини «гуни», РибОТень См, РибОТин Чг <���от- «ґот», РибАСи См <���ас- «яс, осетин», Риб’ЄНЦеве <*іванц-, янц-, РибАЛЬче <*овл-?

У назвах ДзюБРове, ЗюБРиха, ЗубОТРясівка, ДзюбАНівка так само вжиті

знайомі морфеми (о) бр- «аварин», отр- «готи», ан- «гун» – тільки тепер у

сполученні зі словом дзюба «рябий після віспи».

Перша письмова згадка про Макунів датована 1466 роком.

До 1648 року село називалося Маковнів, тому й понині його мешканців

зовуть макувенами.

1524 року село було знищене татарами.

«Гомоніла Україна, довго гомоніла,

Довго, довго кров стежками текла – червоніла.»

«Треті півні» Т. Шевченко

Наш народ перебував 400 років під Польщею, 150 років під Австро-Угорською адміністрацією, знову під Польщею і комуністично-совєцьким

режимом, пережив монголо-татарське іго, дві світові війни (які точились на

наших територіях), а також дві невдалі спроби вибороти незалежність в

державі.

Галичани спільно зі словаками, чехами, хорватами, поляками належать

до західної гілки слов’янських народів, саме тому населення Галичини на рівні

суспільної свідомості значно більше зорієнтоване на західно-європейські

цінності, і це простежується в історичній, культурній та генетичній спільності

галичан з багатьма європейськими народами.

Наші землі належали до Галичини, яка відігравала провідну роль серед

українських князівств, що з кінця 11 ст. відокремилася від Києва. Князі

Ростиславичі правили тут у трьох князівствах: у Перемишльському – Рюрик до

1092 р., Звенигородському – Володимир до 1124 р. і Теребовлянському —

Василько до 1124 р. Їхня влада сягала між Карпатами і Дністром. Князь

Володарко (1124—1153) син володаря, об’єднав 1141 р. всі три князівства в одне

Галицьке з центром в Звенигороді, яке він боронив від агресії Польщі, Угорщини і навіть Києва. Володарко переніс у 1144 р. свою столицю до міста

Галича, яке лежало на перехресті торговельних шляхів. Від столиці Галича

країна дістала назву Галичина.

5

Під Польщею (до 1764 р.)

«Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?»

«Ой скоро світ буде, прокинуть ся люде,

У всяке віконце засіяє сонце!»

«Заспів» П. Куліш

Протягом 1349 р. Галичиною правила боярська рада на чолі із старостою

Дмитром Детьком. По його смерті 1349 р. польський король Казимир III за

допомогою угорців захопив Галицьку Русь. У 1370 р. після смерті Казимира III Галичину, за попередньою умовою, поляки змушені були віддати угорському

королю Людовіку як плату за союз. У 1385 р. польською королевою стала дочка

Людовіка Ядвіга. Вона через два роки приєднала Галичину до Польщі. Відтоді

за порозумінням Польщі, Литви та Угорщини, Галичину з Холмщиною