Володимир Різун - Кузькіна мать - хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

У ті роки інженер отримував 120 рублів на місяць. Кваліфікований робітник - 100-110 рублів. Якщо кваліфікація нижча - 60-70 рублів. Прибиральниця, підсобниця - 35-40 рублів. Сімома роками пізніше я, молодий гвардійський лейтенант, отримував немислиму платню - 180 рублів: 70 рублів за лейтенантські погони і 110 рублів за посаду взводного командира. І поглядав зверхньо на інженерів, лікарів, кіноакторів. Пляшка горілки коштувала 2 рублі 87 копійок або 3 рублі 12 копійок. Кілограм паскудної ковбаси - 2 рублі 20 копійок. Люди жили в перенаселених квартирах. З платні треба було платити за квартиру, за електрику та інше. Треба було годувати й одягати дітей... Наддержава, одним словом.

Зате вже допомагали Індонезії та Кубі, Індії та Єгипту, Алжиру та Сирії, Монголії, Північному В'єтнаму, Північній Кореї та ще багатьом.

Об 11 годині ранку 1 червня 1962 року в сталеливарному цеху Новочеркаського електровозного заводу виник резонанс, тобто збіг зовнішньої збуджувальної частоти з внутрішньою частотою коливальної системи.

Ось вам приклад резонансу: міст завжди трохи тремтить. А по мосту йде рота. Міст - споруда міцна. І тупіт сотні солдатських чобіт - не така велика сила. Але якщо станеться збіг частот, найміцніший міст може завалитися. Тому, коли ведете свою роту по мосту, пам'ятайте вимогу статуту, подавайте команду «Не в ногу!» І стежте за виконанням. Різнобій повинен бути.

На Державну Думу Росії в 1906 році стеля впала. Під стелею зали вентилятор крутився. Його ритми з чимось там збіглись...

1 червня 1962 року роботяги сталеливарного цеху збурилися. Всі й одразу. І зовнішній вплив, яким було повідомлення про новий прояв турботи партії про підвищення добробуту трудящих, збігся з внутрішнім збудженням. Роботяги збиралися групами, обговорювали новини. А треба пам'ятати, що Новочеркаськ - це столиця донського козацтва. Тут люди сміливі, горді, непокірні. Перерва скінчилася, але ніхто не відновив роботу. Виник стихійний мітинг. Робітники вимагали директора. Директор заводу Б.Н. Курочкін міг би поговорити з людом щиро, заспокоїти, пообіцяти, як у нас вміють, але він бовкнув те, чого бовкати ніяк не слід було: «Немає грошей на м'ясо - жеріть пироги». Директор вочевидь не знав, що щось подібне одного разу бовкнула якась високопоставлена дама, і завершилося це масовим відрубуванням голів на площі Згоди. І покотилася голова до ніг прекрасної королеви...

Стався новий збіг коливань. Ось тут і почалося. Поруч із заводом проходила залізнична гілка. Її перекрили. На паровозі написали великими літерами: «Хрущова на м'ясо». Машиністів вигнали з будки, і паровоз заревів. І тут же слідом за ним - заревів заводський гудок. Гули вони в два голоси безперервно, годинами.

На утихомирення прибув загін міліції числом в 200 голів. У міліції - зброя для розгону. Але давно було помічено, що каменюка - зброя пролетаріату. Ментів закидали камінням, болтами й гайками, і тут же, озброївшись сталевими прутами, обрізками труб, шматками арматури, натовп кинувся на ненависних правоохоронців. Ті ганебно відступили.

Командувач військ Північно-Кавказького військового округу генерал армії Плієв оголосив бойову тривогу в 18-й танковій дивізії, вивів на вулиці танки і бронетранспортери.

Для нашої рідної влади всі вороги. Не минуло й року, як генерал-полковник Якубовський виводив танки на вулиці Берліна, щоб супостата застрахати. А раніше танками тиснули народ Східної Німеччини. І Польщі. І Угорщини. Тепер ось - російський народ. Потім буде Чехословаччина. Потім - Грузія та Литва. Потім танки доведеться виводити на вулиці Москви проти дорогих москвичів.

Але це буде потім. А поки - Новочеркаськ. Потрібно віддати належне місцевому керівництву. Товариші одразу зрозуміли, що справа серйозна. Негайно була запрошено допомогу Москви. Того ж дня в Новочеркаськ прилетів товариш Козлов Фрол Романович. Прилетів він урядовим Іл-18. До речі, це був той самий «Іл», який рік тому доставив з Куйбишева в Москву першого космонавта планети майора Гагаріна Юрія Олексійовича.

Товариш Козлов прибув не один. Разом з ним - відповідальні товариші Мікоян, Кириленко, Шелепін, Полянський, Іллічов та заступник голови КДБ генерал-полковник Івашутін.

Слідом приземлилися ще два Іл-18. Це прибули кращі бригади зовнішнього спостереження 7-го управління КДБ. Прибулі змішалися з натовпом, вишукуючи крикунів і призвідників.

Пізно вночі військам за допомогою танків вдалося витіснити натовп з території заводу. І натовп потроху розсмоктався. У повстанців не було керівництва. Бунт був стихійним. Було кілька людей, які виявляли ініціативу, яких можна було вважати призвідниками. Ось їх-то й виявили московські товариші, а потім вже до світанку всіх їх по одному пов'язали без шуму в теплих ліжечках.