Володимир Різун - Кузькіна мать - хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

Минуло багато років, і вірний заступник Сталіна товариш Молотов висловив незгоду: ні, було не так. «Сталін казав, що ми виселили десять мільйонів. Насправді ми виселили двадцять мільйонів».

З працьовитими селянами розібралися. Їх ліквідували. А далі — що?

А далі треба було вирішити двоєдине завдання. З одного боку, зробити так, щоб всі інші селяни не багатіли. Ніколи. З іншого боку, так влаштувати, щоб селянину взагалі нічого не треба було платити за хліб і картоплю, за масло і м'ясо. І щоб не з кожним окремо розбиратися, а вигрібати з громадських комор.

І було придумане колективне господарство - колгосп.

Земля, звичайно, належить селянам, як і було обіцяно, та тільки не кожному окремо, а всьому безвідповідальному натовпу. І корови, і коні, і сівалки - все спільне нехай належить колективу. Добровольців вступати в колгосп не знайшлося. Треба було в колгоспи заганяти силою. Заради цього в селян відбирали все продовольство. Взагалі все. Вступиш у колгосп - дамо жерти, не вступиш - здохнеш від голоду. Померли мільйони. Але колгоспний лад переміг! Тепер не треба було купувати хліб у селянина. Тепер колгоспу спускали план: здати стільки-но м'яса, стільки зерна, стільки льону, а ось стільки гороху.

За свою працю колгоспник грошей не отримував. Взагалі ніяких. Йому платили натурою, як у середні віки. Голова та бригадири за виконання якогось обсягу робіт зараховували трудовий день - трудодень. Після того, як колгосп виконував державний план здачі продуктів, залишки картоплі та буряка, соломи й сіна ділилися між колгоспниками пропорційно вкладеним зусиллям.

Рабська праця непродуктивна. Рабська праця на землі непродуктивніша втричі. Праця на землі - це не каміння тесати, не дороги мостити, не піраміди будувати. Праця на землі - це творчість. Але всяка ініціатива в колгоспах була вбита, як і особиста зацікавленість у результатах праці. Крім того, найбільш діяльна і «пробивна» частина з решти селян тут же подалась в управлінці. Вчорашній сіяч середньої руки ставав головою, заступником голови, помічником або бригадиром. У кожному з них країна втрачала одного годувальника і набувала ще одного бюрократа.

Колгоспна бюрократія вела себе як будь-яка бюрократія у світі: плодилася, розмножувалася, крала й обдурювала. Голови колгоспів обростали телефонами, секретарками, канцелярськими столами, рахівниками, шафами з паперами, завгоспами, графіками сівби та збирання, планами та звітами про їх дострокове виконання.

Улюбленцю бригадира чи доньці голови нараховували те, чого вони не робили. А за рахунок кого? За рахунок того, хто сильно гарував. Так навіщо сильно гарувати, якщо твої успіхи дядьку Вані або тітці Маші запишуть?

Так же люд розбіжиться з таких колгоспів. Ні, громадяни! У нас все передбачено. Щоб з колгоспів люд не втік, були введені внутрішні паспорти. Але тільки для тих, хто живе в місті. А колгоспнику паспорт не належиться. Ні, не закордонний паспорт. Кордон на замку. З раю не втечеш. Колгоспнику не належало мати внутрішній паспорт. Навіщо він рабу? А без паспорта колгоспники - тобто більшість населення країни - формально громадянами своєї країни не були. Собакам паспорт належався, колгоспнику - ні. Собаку можна було возити в літаку, а колгоспник ніколи в літаку не літав. Не для тебе, дорогий товаришу, конструктори Туполєв і Антонов стараються. Рилом ти не вийшов у пасажирському літаку літати. І в готель колгоспників не пускали. Худобі й колгоспникам там не місце.

Так і жили.

І ось країні, де більша частина населення була опущена на рівень рабів, які нікуди не могли втекти, яким грошей за роботу не належало, товариші Козлов і Хрущов обіцяли життя при комунізмі, де кожен буде працювати за здібностями, а отримувати за потребами. Але, пообіцявши, колгоспного рабства не скасували, землі чоловікам не дали, як і внутрішніх паспортів, і грошима за працю не платили.

Повторю: комуністичні лідери - це придурки і злочинці. На прикладі обіцянок товаришів Козлова і Хрущова спробуйте визначити, чого в наших вождів було більше: злочинного нахабства чи звичайної дурості?

Але люд у нас спритний. Країна утримувала величезну армію для залякування супостата, і щороку в неї загрібали всіх хлопців, які досягли призовного віку. В армію - на три роки, у флот - на чотири, в інші часи - і на п'ять. Відслужить хлопець своє, пора додому повертатися. Але країна зводить нові танкові й ракетні заводи, для них потрібні нові металургійні комбінати, а для них - нові шахти й рудники, нові електростанції й залізниці. Країна будує. І кожному міністру головний біль: де будівельників узяти? Потрібен збагачений уран. А для цього потрібно багато електрики. Заради цього треба сибірські річки перекривати найпотужнішими у світі греблями. А який дурень у тайгу до комарів поїде? Немає охочих. І жене міністр гінців до військових частин вербувати дембелів. І ті їдуть в Абакан і Братськ, в Усть-Ілім і Тайшет. Тільки б не в колгосп. На великих будовах - табуни молодих хлопців. А дівки в дефіциті. Тут гроші та брак усього, крім горілки. Горілку легко в тайгу везти. Атож, не помідори, не згниє. На великих будовах пиятика, тут хуліганство відірваних від коріння, ніким не контрольованих мас молодих чоловіків. Тут п'яні бійки через баб і просто так, від нічого робити, вечорами.