Володимир Різун - Кузькіна мать - хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

У ракеті на рідкому паливі - складні механізми, на заводах їх збирають інженери та робітники високої кваліфікації. А ракета на твердому паливі - це, грубо кажучи, велика труба, залита складом на зразок смоли чи асфальту. Переваги: дешевизна виробництва, простота експлуатації й обслуговування, короткий час технічної підготовки до старту (30 секунд), відсутність громіздкої інфраструктури, невелика кількість агрегатів обслуговування, відсутність засобів заправки.

Ракета «Мінітмен» важила лише 30 тон, навіть менше — 29,7.

Вийшла вона зовсім невелика: довжина 16,4 метри, діаметр 167 сантиметрів. Шахти для цих ракет - малого діаметру, тому міцніші й дешевші.

У ті ж роки США вперше у світі створили легку МБР «Мінітмен» на твердому паливі: привезли з заводу, опустили у шахту, засунули кришку і все - ракета майже не вимагала догляду. Дальність - 10 тисяч кілометрів, заряд 1,2 мегатони. Планувалося розгорнути тисячу таких ракет. На знімку: ракета «Мінітмен I» у шахті перед випробувальним пуском.

Шахти можна було розносити на величезній площі, так як ракета у принципі не вимагала ніякого догляду. Для обслуговування цих ракет не треба було мати величезні військові формування. В ескадрильї - 50 пускових установок.

А в нас 40 стратегічних ракет не міжконтинентальної, а середньої дальності, - це не ескадрилья і не полк, а дивізія з генералом на чолі. В дивізії 11 000 осіб, у тому числі 1900 офіцерів, 1700 найрізноманітніших автомашин і тягачів. І дальність наших ракет не 10, а 2-4 тисячі кілометрів. І всі вони не в шахтах, а на відкритих, нічим не захищених майданчиках. І готувати до запуску 2-4 години.

В американців 3-4 ескадрильї ракет «Мінітмен» становили крило. Це щось на зразок нашого полку чи бригади. У крилі 2558 осіб. Командує полковник. У складі крила 150-200 шахтних пускових установок.

У нас же для обслуговування такої кількості ракет - ракетна армія з цілою отарою генералів, зі штабами та командними пунктами, з вічною проблемою житла для офіцерів, з низькою бойовою готовністю, з настільки ж низькою боєздатністю і дуже високою вразливістю всього ракетного угруповання і систем керування ним .

З листопада 1962 року уряд США планував почати розгортання ракет «Мінітмен». А скільки Америка вирішила мати цих самих «Мінітменів»? Рівно тисячу. Щоб не розмінюватися на дрібниці.

Хрущову треба було поспішати. Хрущову треба було щось зробити до листопада 1962 року.

Проблема ускладнювалася тим, що крім МБР «Атлас» і «Титан», крім примари «Мінітменів», які повинні були в масовій кількості з'явитися найближчим часом, Америка мала стратегічні ракети середньої дальності. 60 ракет «Тор» у Великобританії, 30 ракет «Юпітер» в Італії, 15 ракет «Юпітер» у Туреччині.

Це були ракети першого покоління на гасі й рідкому кисні. Дальність - 2400 кілометрів, заряд - півтори мегатони. За характеристиками вони приблизно відповідали ракеті Янгеля 8К63. Різниця полягала в тому, що американці з території Великобританії, Італії та Туреччини могли стріляти по Радянському Союзу. А Радянський Союз, маючи ракету приблизно з такими ж характеристиками, по Америці стріляти не міг. Плацдарму не було.

23 квітня 1962 року міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Малиновський та заступник міністра оборони, Головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення Маршал Радянського Союзу Москаленко прибули у Кремль за терміновим викликом.

У колишньому кабінеті Сталіна їх зустрів Перший секретар ЦК КПРС, Голова Ради Міністрів СРСР товариш Хрущов Микита Сергійович і друга людина в країні товариш Козлов Фрол Романович.

Товариш Хрущов розпитав про стан справ у Збройних Силах, а потім раптом ніби ненароком поцікавився: чи не перетворити нам революційну Кубу в плацдарм для нанесення ядерних ударів по Америці?

А товариш Козлов додав: звідсіля загрожувати ми будемо Сему!

Промовчав маршал Малиновський. Гмикнув тільки. Це можна було трактувати як «подобається»: як згоду, як схвалення, як щось невизначене, що нічого не означає. Маршал Малиновський думку свою поперед начальства висловлювати не поспішав, мостів за собою палити не любив.

А маршал Москаленко не промовчав:

- Розміщувати на Кубі малу кількість зарядів немає сенсу.

- А ми не малу кількість, - рішуче рубанув товариш Хрущов, - ми штук сто, а то й двісті зарядів туди відправимо. І стільки ж носіїв.