Володимир Різун - Кузькіна мать - хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

Якщо у країні, яка вважає себе цитаделлю демократії, ведуться такі дебати, якщо катують (зрозуміло, заради спільної користі), не звертаючи уваги на дебати, то повірте, що в Радянському Союзі сумнівів, як вчинити з полковником Пеньковським, не виникло. Його катували. Катували довго, наполегливо, з насолодою.

А щоб мати уявлення, як саме, рекомендую побувати в будь-якій країні, яка колись була частиною великої й непорушної, щасливої й могутньої соціалістичної співдружності. В будь-якій країні вам покажуть музей таємної поліції. Недавно я побував у Будапешті. Там у будівлі таємної поліції камери тортур були влаштовані в напівпідвальному приміщенні великого сірого будинку в центрі міста на мальовничому бульварі. Вішали в камері, яка вікном виходить на перехрестя двох вулиць. Через замазане білою фарбою віконне скло чути, як за вікном перехожі сміються, як автомобілі піпкають, як трамваї гримлять. Перед смертю все це можна було відчути. А щоб вашим вереском перехожих за вікном не лякати, м'ячик в рот сунули і рот зав'язували ганчіркою.

Але до повішення треба було ще дожити. Деякі камери там - метр двадцять заввишки. А ще є камери, в яких вода холодна по коліно, а то й по пояс. Камери, де били гумовими палицями, обвішані по стінах брезентовими матрацами, щоб ніякі крики не порушували спокій законослухняних громадян. Ну, а решта як скрізь у нас. На електричній плитці п'яти палили, в дупи ворогам електричний паяльник пхали, застосовували всякі різні настільки ж прості і настільки ж ефективні методи дізнання.

Якщо так працювали наші молодші брати по класу, то не сумнівайтесь - у «Старшого брата» методи дізнання були не менш дієві. Через все це полковник Пеньковський пройшов.

А потім його стали посилено готувати до судового процесу. З Олегом Пеньковським працювала знаменита масажистка спортивного товариства «Динамо» Катя з ніжною кличкою Кирдик. Була вона зовсім непримітною, зросту невеликого, міцненька, виглядала молодо, роботу свою любила.

Будь-який масажист на вашому тілі миттєво знайде якісь горбики, на які слід натискати пальцями, ребром долоні або ліктем. Натискати так, щоб ви кричали. У когось ці больові точки на литках, у когось на спині, у когось кульшовий пояс слабенький. Професіонали найперспективніше місце за дві хвилини знайдуть. І будуть натискати.

У Каті Кирдик був свій професійний почерк. Вона викликала судоми - страшні, дикі, глибокі та тривалі.

13 березня 1963 року Пеньковський Олег Володимирович постав перед Військовою колегією Верховного суду. На лаву підсудних його проводила масажистка Катя Кирдик. По плечу поплескала: не підведи, а то сам знаєш, що буде.

13 березня 1963 року Олег Пеньковський постав перед Військовою колегією Верховного суду.

Всі запитання та відповіді були заготовлені заздалегідь. На репетиціях. Але навіть якщо Пеньковський і відхилявся від тексту сценарію, нічого страшного в тому не було - люди ж у залі всі свої, всі перевірені і спеціально для такого випадку підібрані.

Пеньковський відповідає на запитання прокурора.

В будь-який момент, коли Пеньковський трохи відступав від тексту, суддя оголошував перерву, і Пеньковського виводили в кімнату з потужною звукоізоляцією, де Катя Кирдик переконувала його, що відхилення від заготовленого тексту неприпустимі.

Суд тривав три дні. Люд у залі гнівно таврував зрадника. В ті роки 15 років були максимальним терміном. Після того - вишка.

Прокурор вимагав смертного вироку. Суд усе ж, зважаючи на фронтові заслуги, виніс вирок - 15 років тюремного ув'язнення.

Тут треба особливо зупинитися на системі підбору тих, ким наповнювали залу суду.

Влада у нас, як відомо, належала народу. А Комуністична партія вела й спрямовувала цей народ до нових перемог і звершень. Партія - наш поводир.

І ось на найнижчому рівні управління народ вибирає найбільш авторитетних своїх представників. Партія пропонує кандидатів з самих народних глибин: Іванова, Петрова, Сидорова. Всі одноголосно і дружно за них голосують. Вибрані товариші приступають до роботи. Двоє мовчать, рішення рідної Партії схвалюють і сміливо проводять в життя. А третій зауважує, що ось тут у нас щось не так. І ось тут. Треба б виправити і поліпшити. Партія погоджується: молодець! Зірко недоліки помічаєш!