Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

У 1990 році РНЄ стала першим організованим нацистським рухом у Росії. Символіка руху нагадує свастику, а його прибічники зазвичай вітають одне одного піднятою в нацистському жесті рукою. Ідеологічне походження РНЄ виводять із неонацистських і чорносотенних груп, які легально або напівлегально діяли в пізньому СРСР Як і інші російські націоналісти, прихильники РНЄ вважають українців та білорусів відгалуженнями «русского» (російського) народу. Як його регіональні складові, українці та білоруси не мали би жодних прав національних меншин у «Російському союзі», який прагне побудувати РНЄ [144] Sven G. Simonsen. Aleksandr Barkashov and RNE: Blackshirt Friends of the Nation’, Nationalities Papers , vol. 24, no. 4 (December 1996): 632. .

У 1990-х роках РНЄ стала великим націоналістичним рухом із 350 регіональними відділеннями та приблизно 10–20 тисячами прихильників. Її газета «Русский порядок» видавалася накладом у сотні тисяч примірників. Упродовж 1990-х РНЄ перебувала в опозиції до Єльцина. У жовтні 1993 року вона підтримала парламент у його протистоянні з президентом; деякі члени РНЄ тоді загинули в ході збройних сутичок. Після цього рух було тимчасово заборонено, а Баркашов потрапив під арешт, проте ненадовго — його звільнили у лютому 1994 року. В різні роки вплив РНЄ можна було помітити серед офіцерів Міністерства внутрішніх справ РФ, у зростанні расистських нападів та в участі її воєнізованих підрозділів у конфліктах у Придністров’ї, Південній Осетії, Чечні та Україні. РНЄ часом співпрацювала з російськими комуністами, ЛДПР і Конгресом російських громад, а в інші моменти голосно їм опонувала.

Попри те, що РНЄ залишалася бездіяльною упродовж 2000–2013 років, вона негайно втрутилася в конфлікт на українському Донбасі, де колишній активіст РНЄ Павло Губарєв проголосив себе «народним губернатором» Донецької області. До РНЄ належали лідер організації «Православний Донбас» Дмитро Бойцов і командир батальйону, відомого під назвою «Російська православна армія», Міхаіл Пімєнов (Вєрін) [145] Laruelle. ‘Three Colors of Novorossiya’. . Представники РНЄ відіграли значну роль у керівництві російськими маріонетками на Донбасі, а також у рекрутуванні озброєних добровольців для боротьби з нібито керованою «єврейськими олігархами» українською «фашистською хунтою» [146] Світлини неонацистських бойовиків із підрозділів РНЄ на Донбасі представлено в Anton Shekhovtsov. ‘Neo-Nazi Russian National Unity in Eastern Ukraine’, Anton Shekhovtsovs blog , 14 August 2014. . Заборонений в РФ «Рух проти нелегальної імміграції» теж відправив добровольців на Донбас, а лідер одного з його локальних осередків був убитий в бою за Донецький аеропорт [147] Richard Arnold. ‘The Involvement of Russian Ultra-Nationalists in the Donbas Conflict’, Eurasia Daily Monitor , 11 June 2014. . Бойовики з інших російських фашистських, нацистських та проімперських організацій також з’явилися на Донбасі, де вони влилися до вже згаданої «Російської православної армії», підрозділів «Русич», «Варяг», «Імперський легіон» тощо. Вони беруть участь у боях на сході Україні, правлять нацистські та сатанинські ритуали, по-нацистськи салютують підняттям руки і фотографуються поряд із тілами загиблих українських військових [148] ‘Nazis Are the Core of Russia’s Hybrid Army in Ukraine’, Ukraine@war , 9 June 2015. .

Російський націонал-більшовизм домінував у житті радянської держави упродовж приблизно двох третин від часу її існування. Правий поворот в СРСР розпочався тоді, коли на початку 1930-х років було згорнуто українізацію та організовано Голодомор, — від цього часу «радянське минуле поступово ставало все більш російським, і так само російськими ставали верхні щаблі партії та держави» [149] Yuri Slezkine. ‘The USSR as a Communal Apartment, or How a Socialist State Promoted Ethnic Particularism’, Slavic Review , vol. 53, no. 2 (Summer 1994): 443. . Від середини 1930-х російський націоналізм було інтегровано до ідеології радянського комунізму, а підкорення неросійських народів, зокрема українців, царській Росії в історичній перспективі стало зображалося як менше зло для них — а згодом і як безумовне благо. Націонал-більшовизм набув надзвичайної ваги у роки Другої світової війни, коли роль «авангарду революції» де-факто перейшла від пролетаріату до російської нації [150] D. L. Brandenberger and A. M. Dubrovsky. “‘The People Need a Tsar”: The Emergence of National Bolshevism as Stalinist Ideology, 1931–1941’, Europe-Asia Studies , vol. 50, no. 5 (July 1998): 873–92; David Brandenberger. ‘“...It is Imperative to Advance Russian Nationalism as the First Priority”: Debates within the Stalinist Ideological Establishment, 1941–1945’ in Ronald Grigor Suny and Terry Martin, eds., A State of Nations: Empire and Nation-Making in the Age of Lenin and Stalin (Oxford; New York: Oxford University Press, 2001): 275–99. .