Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Вплив Дуґіна легко зауважити у російській армії та спецслужбах. З кінця 1990-х років він викладав у найпрестижнішій військовій академії — Академії Генерального штабу, чиї покровителі допомогли йому видати великими тиражами чотири видання «Основ геополітики». Кловер пише, що дуґінський фан-клуб містився «в одному з найтемніших закутків післяєльцинської Росії» [107] Clover, Black Wind, White Snow : 260. . Після розпаду СРСР «силовикам» потрібно було знати, хто їхній новий ворог, і Дуґін їм це пояснив. Його праці «посіяли зерно європейської ультраправої теорії на благодатному ґрунті військової номенклатури Росії, якій урізали статус і привілеї, і там воно почало проростати» [108] Clover, Black Wind, White Snow : 205. . За двадцять років до того як стати мейнстримом у часи Путіна, Дуґінове євразійство «зародилося у серії дискусій з європейськими правими» [109] Clover, Black Wind, White Snow : 206. і в лекціях, прочитаних вищому військовому командуванню Росії.

Дуґін доклав руку до низки партійних проектів. Першим його дітищем стала Націонал-більшовицька партія (НБП). Її члени віталися прямою рукою, піднятою вгору та стиснутою в кулак. На прапорі НБП було зображено чорні молот і серп у білому колі на червоному тлі [110] Clover, Black Wind, White Snow : 225–26. . Друге Дуґінове починання, партія «Євразія», проіснувало недовго. Більш вдалим виявився третій проект, Міжнародний євразійський рух. Із його молодіжного крила постали «неоопричники» — активісти, натхненні жахливою каральною гвардією царя Івана Грозного [111] Clover, Black Wind, White Snow : 241, 271, 275, 278. . Молодіжне крило Міжнародного євразійського руху сформувалося після грузинської Революції троянд та української Помаранчевої революції одночасно з рухами «Наші» та «Росія молода» і «Молодою гвардією Єдиної Росії», об’єднавши у своїх лавах скінгедів та «ультрас» (футбольних хуліганів) [112] Clover, Black Wind, White Snow : 280. .

Євразійство виросло з націонал-більшовизму, який почав формуватися в Радянському Союзі за Сталіна і позитивно сприймався чималою кількістю росіян-емігрантів. Євразійці та націонал-більшовики сполучили радянський комунізм із царським російським націоналізмом, отримавши на виході великодержавну імперіалістичну ідеологію, в якій російську культуру, мову та цивілізацію піднесено до панівного становища. Важливим аспектом євразійства є заклик до Росії відірватися від Заходу, а отже, цьому рухові принципово притаманна ксенофобська, підозрілива й параноїдальна ментальність всюдисущої змови. Попри те, що Волтер Лакюр вважає євразійство «туманною з культурної та політичної точки зору ідеєю» [113] Laqueur. Black Hundred : 146. , це не завадило цьому рухові здобути ключову роль у путінській Росії.

Те, що колись було у російській політиці безглуздим і екстремальним, стало провідною течією після переобрання Путіна у 2012 році. Між 2007–2008 роками та виборами 2012-го колись маргінальні прихильники неофашистських та євразійських ідеологій, зокрема і Дуґін, перемістилися з периферії до центру політичного життя. Дуґін вітав народження фашизму в Росії як «консервативну революцію». Упродовж десятиріччя, що передувало кризі 2014 року, він встиг стати «впливовим гуру», який напророкував «тісне зближення риторики російських ультраправих і декого з високопоставлених осіб, не в останню чергу самого Путіна» [114] Andreas Umland. ‘Who Is Alexander Dugin?’ Open Democracy , 26 September 2008. . Іван Дємідов, голова ідеологічного підрозділу «Єдиної Росії», належить до шанувальників праць Дуґіна. У статті, опублікованій за п’ять з половиною років до так званої «російської весни» 2014-го, Андреас Умланд писав:

«Російські ультраправі, включно з деякими криптофашистськими секціями, стають дедалі більш впливовою частиною мейнстримного публічного дискурсу в Москві. Їхній вплив можна відчути в російських медіях, наукових колах, громадянському суспільстві, мистецтві та політиці» [115] Umland. ‘Who Is Alexander Dugin?’. .

Те саме стосується Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР) Владіміра Жиріновського — «націоналістичної» партії, яка була заснована КДБ у 1990 році і відтоді працювала у спілці з владними колами [116] ‘Russia Hews Closer to Zhirinovsky’s Wacky Vision than You Might Have Expected’. RFERL , 25 April 2016. .

«Численні дослідження — з різною мірою академічної переконливості — показують Дуґіна борцем за фашистські та ультранаціоналістичні ідеї, геополітиком, “інтегральним традиціоналістом” або фахівцем з історії релігій» [117] Anton Shekhovtsov. ‘The Palingenetic Thrust of Russian Neo-Eurasianism: Ideas of Rebirth in Aleksandr Dugin’s Worldview’, Totalitarian Movements and Political Religions , vol. 9, no. 4 (December 2008): 492. . Коли влітку 2009 року президент Медведев відповів на висилку російських дипломатів з України відкритим листом президентові Ющенку, Дуґін пригрозив, що Україна перестане існувати до кінця поточного року. Дуґін заявив, що Росія готова припинити визнавати територіальну цілісність України та розпочати збройний конфлікт через питання Криму [118] Pavel Felgenhauer. ‘Russian Military Weakness Could Delay Conflict with Ukraine’, Eurasia Daily Monitor , 13 August 2009. . У «Четвертій політичній теорії», опублікованій 2009 року, він попередив про «можливість прямого військового зіткнення» [119] Anton Shekhovtsov. ‘Aleksandr Dugin’s Neo-Eurasianism and the Russian-Ukrainian War’, in Mark Bassin and Gonzalo Pozo, eds., The Politics of Eurasianism: Identity, Popular Culture and Russia’s Foreign Policy (London; New York: Rowman & Littlefield International, 2017): 189. . Упродовж кризи 2014 року Дуґін закликав до «геноциду» українців, назвавши їх «расою виродків, які вилізли з каналізаційних люків» [120] Микола Рябчук. ‘Неправильні українці’, Збруч , 12 січня 2015. . Шовіністичне презирство до України з боку Дуґіна було сформульоване у термінах, схожих на Путінові: Україна буцімто є неприродною, штучною конструкцією, а українці — відгалуженням російського народу.