Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Рамкові параметри анексії Криму були розроблені Росією ще 2008 року. Путін не планував чогось нового у Криму — «він кружляв довкола знаного терену», адже кримська операція спиралася на грузинський шаблон. Те, що Кліффорд Гедді і Фіона Гілл називають «операцією на випадок непередбачених обставин», було «підготоване заздалегідь і готове до застосування, якщо буде така потреба, — але тільки за потреби» [892] Gaddy and Hill. Mr. Putin : 263, 390. . Загальні обриси потенційної анексії Криму були давно відомі, проте Київ і Захід ігнорували їх [893] Taras Kuzio. The Crimea: Europe’s Next Flashpoint ? (Washington, DC: Jamestown Foundation, 2010). . Москва інвестувала у гібридну війну, що розгорталася в Україні, спираючись на організовану злочинність, розвідку та сили спеціальних операцій [894] James Jones, producer. The Battle for Ukraine . Documentary, Frontline , Season 32, Episode 13, PBS , 2014 (розшифровка фільму: PBS ); Mark Galeotti. ‘Moscow’s Spy Game: Why Russia is Winning the Intelligence War in Ukraine’, Foreign Affairs , 30 October 2014. . Лінійні бойові операції невоєнного характеру стали в Україні «нагодою для підготовки і тренувальною базою» [895] Gaddy and Hill. Mr. Putin : 341. .

Млява реакція Заходу на вторгнення в Грузію показала Путіну, що вторгнення і розчленування сусідньої держави може йому минутися безкарно. Після російсько-грузинської війни американський президент Обама намагався «перезавантажити» стосунки з Росією, компанія, яку очолив колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер, збудувала газогін з Росії до Німеччини, а окремі лідери ЄС упадали за Росією і постачали їй військову техніку. Німеччина побудувала тренінговий центр для російських «зелених чоловічків» [896] Костянтин Машовець. ‘Російський спецназ на Донбасі: диверсанти, рейдери, «туристи»’, Еспресо , 31 липня 2015. , які вторглися у Крим навесні 2014 року [897] Josh Rogin. ‘Germany Helped Prep Russia for War, U.S. Sources Say’, The Daily Beast , 22 April 2014. . Ініційована Заходом реакція на анексію Криму та гібридну війну на Донбасі була такою ж млявою, як і на вторгнення в Грузію. Жорсткіші санкції було запроваджено лише після того, як у липні 2014 року російський зенітно-ракетний комплекс «Бук» знищив цивільний авіалайнер MH17 [898] Dutch Safety Board. Crash of Malaysia Airlines Flight MH17, Hrabove, Ukraine, 17 July 2014 (The Hague, 2015). , та після відкритого вторгнення збройних сил РФ на схід України за місяць потому.

Надсилаючи Путіну неправильні сигнали, західні політики та експерти, які ігнорували чи применшували його націоналізм, не розуміли, що він тепер не просто виступає проти розширення НАТО, а чинить спротив розширенню впливу ЄС на «Євразію», регіон, який президент Мєдведєв у 2009 році назвав «зоною привілейованих інтересів» Росії. Москва заявляла про своє право на втручання задля захисту росіян і «співвітчизників» на всій території колишнього СРСР від тих чи інших загроз починаючи з 1990-х років. Російські очільники та міжнародні організації по-різному характеризували загрози. У березні 2014 року, коли жодних загроз в Україні для них не було, а моніторингова місія Ради Європи «не зауважила ескалації насильства проти російськомовного населення на сході та півдні України» [899] Council of Europe . Committee of Ministers, Advisory Committee on the Framework Convention for the Protection of National Minorities. ‘Situation in Ukraine’, CM(2014)46 (2 April 2014). , Росія під приводом захисту російськомовного населення вторглася в Крим.

Сучасна російська зовнішня політика продовжує «доктрину Брєжнєва», що передбачає втручання у справи сусідніх держав у разі, якщо інтереси РФ нібито загрожені. Радянське «вибіркове ставлення до міжнародного права» було таким самим, що й у сучасній Росії — країні, де відсутнє верховенство права, яка грає правилами, а не за правилами і вдома, і за кордоном. Російська політична культура припускає можливість і навіть необхідність нехтування законністю в інтересах специфічно витлумаченої «справедливості», як це видно з неодноразових посилань Путіна на останню в контексті включення Криму до складу РФ.

Окрім цього, колишні радянські республіки в дусі традиційного російського шовінізму розглядалися у Росії як несуверенні держави, що нібито виправдовувало російське «прагнення до сюзеренітету» [900] Charles T. Baroch. The Soviet Doctrine of Sovereignty: The So-Called Brezhnev Doctrine (American Bar Association, 1970), Tor Bukkvoll. ‘Why Putin Went to War: Ideology, Interests and Decision-Making in the Russian Use of Force in the Crimea and the Donbas’, Contemporary Politics , vol. 22, no. 3 (July 2016): 273, Merry. ‘Origins of Russia’s War in Ukraine’, 30; Elizabeth A. Wood. A Small Victorious War? The Symbolic Politics of Vladimir Putin’, in Wood, Pomerantz, Merry and Trudolyubov, Roots of Russia’s War in Ukraine : 98. . З погляду Росії, в України відсутня економічна, військова та культурна самовпевненість як атрибут суверенітету, а отже, Києвом завжди управлятиме іноземна влада; питання лише в тому, хто нею буде — Захід чи Москва. Російські чиновники пояснювали міністрові закордонних справ Польщі Радославу Сікорському, що Україна є «недосуверенною» [901] Luke Harding. A Very Expensive Poison: The Definitive Story of the Murder of Litvinenko and Russia’s War with the West (London: Guardian Books, 2016): 317. .