Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Крім того, російська публічна дипломатія «спирається на традицію радянської публічної дипломатії» [887] Sinikukka Saari. ‘Russia’s Post-Orange Revolution Strategies to Increase Its Influence in Former Soviet Republics: Public Diplomacy po russki’, Europe-Asia Studies , vol. 66, no. 1 (January 2014): 61. . Вони обидві діяли, відкрито вдаючись до переконувань і умовлянь, водночас нишком не гребуючи маніпуляцією, дезінформацією та обманом. Нащадки КДБ, ФСБ та Служба зовнішньої розвідки РФ таємно діють через агентів впливу та підставні організації, а іноді вдаються до «активних заходів» (тобто вбивств). Убивство Литвиненка в Лондоні вписується у давню традицію замахів, здійснених радянським спецслужбами, жертвами яких були, зокрема, лідери українських націоналістів та інші еміграційні діячі. Відкриті різновиди діяльності включають канал RT (раніше “ Russia Today” ), експансію інформаційних центрів, як-от «РИА Новости» та «Спутник» , дискусії у Валдайському клубі з іноземними експертами, створення аналітичних центрів, скажімо, Інституту демократії і співробітництва, та укладення контрактів із західними піар-агенціями.

Влада РФ фінансує діяльність прокремлівських НУО у власній країні, таких як Євразійський союз молоді (відгалуження Міжнародного євразійського руху), «Наші», «Росія молода» та «Молода гвардія». З російської скарбниці також отримують кошти проросійські НУО за кордоном, зокрема радикальні угруповання, як-от Міжнародна молодіжна корпорація «Прорив!», що активно діяла у зонах заморожених євразійських конфліктів [888] Anton Shekhovtsov. ‘How Alexander Dugin’s Neo-Eurasianists Geared Up for the Russia-Ukraine War in 2005–2013’, Anton Shekhovtsov’s blog , 25 January 2016; Ekaterina Levintova and Jim Butterfield. ‘Historical Education and Historical Remembrance in Contemporary Russia: Sources of Political Attitudes of Pro-Kremlin Youth’, Communist and Post-Communist Studies , vol. 43, no. 3 (September 2010): 139–66. . Проросійські НУО почали з’являтися, наче гриби, в Україні у 2009 році, напередодні президентських виборів, а особливо після 2012 року, коли Путін заступив на третій президентський термін [889] Peter Pomerantsev. ‘Propagandalands’, Granta , 17 February 2016. .

У січні 2015 року в Росії постала організація «Антимайдан», покликана, як і давніші організації, приміром «Наші», «запобігати кольоровим революціям, вуличним заворушенням, хаосу та анархії» в Росії. «Антимайдан», який згуртував суміш невдах, екстремістів і середньовічних «пекельних ангелів», скажімо, «Нічних вовків», запровадив воєнізовану підготовку своїх членів у спеціальних таборах. Ідеологія «Антимайдану» заснована на традиційній українофобії та антизахідній ксенофобії з такими гаслами, як «Майдан = фашизм», «Не забудемо! Не пробачимо!» і «Майдан потрібен ворогам Росії!». Мітинги проти Майдану відбуваються під прапорами Росії, «ДНР»/«ЛНР» і так званої «Донецької Русі» [890] Evgeny Feldman and Christopher Miller. ‘One Year Later, Kiev and Moscow Remember Ukrainian Uprising in Very Different Ways’, Mashable , 21 February 2015; ‘«Антимайдан»-2015 в Москве’, Центр «Сова» , 21 февраля 2015. .

Російські національні меншини в СНД дедалі частіше стали розглядати як «активних агентів впливу». Перша мобілізація представників російської діаспори відбулася довкола питання про перенесення пам’ятника радянським солдатам часів Другої світової війни з центру естонської столиці Таллінна навесні 2007 року. Ключовим спільником російської «народної дипломатії» стала Російська православна церква, яка використовувала свої впливи на території колишнього СРСР. Фонд «Російський світ», заснований 2007 року зі щедрим державним фінансуванням, мав нагадувати Британську раду, але ця схожість була суто поверховою, зокрема з огляду на те, що частина коштів, що надавалися фондом російським меншинам сусідніх країн, також призначалася радикальним проросійським угрупованням.

У часи президентства Єльцина Росія шляхом відкритого та прихованого втручання сформувала в Грузії та Молдові, а також в Азербайджані, ситуації заморожених конфліктів. Путін пішов іще далі, здійснивши вторгнення в Грузію та Україну й окупувавши окремі регіони цих країн. Санкції Заходу, запроваджені після вторгнення Росії в Грузію в серпні 2008 року та визнання Москвою незалежності Південної Осетії та Абхазії, виявилися запізнілими та млявими. Росія погрожувала агресивними діями щодо України, коли президент Ющенко не дав кораблям Чорноморського флоту, які брали участь в агресії проти Грузії, дозволу повернутися на базу в Севастополі [891] Judah. Fragile Empire : 164. . Через шість років Путін вирішив, що Захід поставиться до нього так само поблажливо і після анексії Криму.