Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

До україно-російської кризи усе ще жевріла надія, що, залишаючись недосконалою системою з певними складнощами, Російська Федерація перейшла до політичної системи, котра нарешті хоча б нагадує західні демократичні ринкові економіки. У 1998 році, ще до того, як Путіна обрали президентом, Росії запропонували приєднатися до «Великої сімки», хоча в неї була слабка економіка та недосконала демократія. Росія залишалася членом «Великої вісімки» у 2005–2014 роках, коли Freedom House визначав її як державу, що не є вільною та має «консолідований авторитарний режим». Членство Росії свідчило про приязнь західних лідерів і політиків, захоплених «ліберальнішим» російським президентом Дмітрієм Мєдвєдєвим [861] Ronald D. Asmus, A Little War That Shook the World: Georgia, Russia and The Future of the West (New York: Macmillan, 2010): 193. , проголошена яким «модернізація» насправді була ілюзорною» [862] ‘Inside the Bear’, The Economist , 22 October 2016. .

Едвард Лукас почав писати свою книгу «Нова холодна війна» після вбивства ворога Кремля, колишнього офіцера ФСБ Росії, політемігранта і британського підданого Аєксандра Литвиненка в Лондоні у листопаді 2006 року. Він нагадує: «Коли її опублікували 2008 року, книжку високо оцінили яструби, які уважно стежать за подіями в Росії, зокрема східноєвропейські. Проте у Лондоні, Вашингтоні, Берліні та інших столицях одностайно погодилися, що моя книжка — панікерська нісенітниця». Так трапилося тому, що «Росія, на думку широкого загалу, була капіталістичною країною, хоча й не без вад. Вона мала плюралістичну політичну систему з виборами, судами та інституціями. Путін був огидний, але він запровадив у своїй країні стабільність і повернув їй національну гордість. Ми могли б мати справи з ним — і у сфері комерції, і в дипломатії» [863] Edward Lucas. ‘Now That Litvinenkos Murder “Probably” Points to Putin, What’s Next for British Relations with Russia?’, The Telegraph , 24 January 2016. .

Як зазначалося у висновку комітет у в справах Європейського Союзу британської Палати лордів у 2015 році, відносини між ЄС та Росією «занадто довго були засновані на оптимістичному припущенні, що Росія нібито перебуває на шляху до демократичної “європейської” країни», проте ці сподівання не справдилися [864] UK Parliament, House of Lords, EU Committee, The EU and Russia: Before and Beyond the Crisis in Ukraine (London: Stationery Office, 2015): 23. . Про еволюцію Росії до більш націоналістичного «консолідованого авторитарного режиму», де відсутня свобода, було відомо майже за десятиліття до україно-російської кризи. Однак «Заходові на той час простіше було нехтувати цим і багатіти думкою, буцімто Росія просувається до ліберально-гібридної моделі, з якою Захід може відчувати себе комфортно» [865] Keir Giles etc. The Russian Challenge (London: Chatham House , 2015): VII. . З цим пов’язане припущення про те, що російська національна ідентичність еволюціонує нормальним шляхом завдяки рішенням, які раціонально ухвалюють її еліти, і тому в Росії не відбувається нічого незвичайного [866] Olga Malinova. ‘Obsession with Status and Resentment: Historical Backgrounds of the Russian Discursive Identity Construction’, Communist and Post-Communist Studies , vol. 47, no. 3–4 (September 2014): 291. .

Ті, хто вірив, що Росія перебуває в розпалі заплутаної трансформації, але, попри це, рухається у західному напрямку, в жодному разі не могли передбачити майбутньої україно-російської кризи. «Війна в Україні почасти є результатом заснованого на невтручанні підходу Заходу до Росії», — підсумовує свою доповідь Chatham House [867] Giles. Russian Challenge : VII. . Захід принципово хибно оцінював Росію напередодні україно-російської кризи і «не розгледів, що хоча небагато росіян прагнули повернення до радянського комунізму, більшість із них ностальгували за статусом наддержави, чим Путін і скористався» [868] Ivan Krastev and Mark Leonard. ‘Europe’s Shattered Dream of Order: How Putin is Disrupting the Atlantic Alliance’, Foreign Affairs , vol. 94, no. 3 (May-June 2015): 48–58. .

Панування над Україною має ключове значення для Росії, чиї еліти та громадяни прагнуть статусу великої держави, а захист Україною свого суверенітету в рамках європейської ідентичності розглядається ними як зрада гаданих «споконвічно братніх» відносин. Тому російські лідери цілковито погоджуються із твердженням Збіґнєва Бжезінського про те, що Росія не може бути імперією без України.

Хоча в цьому розділі основна увага приділяється відносинам Путіна з Україною, ми не можемо залишити поза увагою й Боріса Єльцина, який був лідером Росії від 1990 до 2000 року. Зазвичай його вважають демократичнішим за Путіна. Леонід Кучма протиставляв Єльцина Путіну, кажучи, що перший приязніше ставився до України. З точки зору Кучми, Єльцин був демократом «у душі», який на кожній зустрічі з українським колегою готовий був «капітулювати і змінити свою позицію» [869] Леонид Кучма. После Майдана: Записки президента, 2005–2006 (Москва: Время; Киев: Довіра, 2007): 472. .