Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Підтримка Партії регіонів ще більше знизилася після того, як Росія анексувала Крим, де 82 зі 100 депутатів парламенту автономії перебували в її лавах. За підсумками інсценованих у вересні 2014 року «виборів» більшість в утвореній окупантами «державній раді Республіки Крим» здобула «Єдина Росія», до якої влився кримський осередок колишніх «регіоналів».

Колапс Партії регіонів став очевидним під час дострокових президентських та парламентських виборів, проведених в Україні відповідно навесні та восени 2014 року. Осередки партії порушили партійну дисципліну і не висунули єдиного кандидата у президенти. З-поміж 24 кандидатів, зареєстрованих для участі у президентських виборах, щонайменше одинадцятеро були пов’язані з режимом Януковича, були вихідцями з Партії регіонів або мали з нею тісні зв’язки [849] До них належали переможець виборів, один зі співзасновників Партії регіонів та екс-міністр економічного розвитку в уряді Азарова Петро Порошенко, колишні члени того ж уряду Сергій Тігіпко, Юрій Бойко, Наталія Королевська (зняла свою кандидатуру) та Василь Цушко, підтриманий з’їздом Партії регіонів екс-губернатор Харківщини Михайло Добкін, колишні «регіонали» Олег Царьов (зняв свою кандидатуру) та Валерій Коновалюк, перший заступник генпрокурора часів Януковича Ренат Кузьмін, лідер КПУ Петро Симоненко та олігарх Вадим Рабінович. . Ба більше, популярність Партії регіонів зазнала непоправної шкоди з огляду на підтримку, надану нею кандидатові у президенти Михайлу Добкіну [850] ‘ Единая страна-2014 : Предвыборная программа кандидата в Президенты Украины от Партии регионов Михаила Добкина’. . Добкін здобув близько 3%, посівши шосте місце, що було дуже далеко від 44% і 48%, отриманих Януковичем на попередніх президентських виборах у грудні 2004 та лютому 2010 року.

У жовтні 2014 року Партія регіонів ухвалила рішення не брати участі у виборах, проте її лідери потрапили до парламенту за списком від «Опозиційного блоку», який посів четверте місце, здобувши 9,43%. Це знов-таки було дуже далеко від 30–34%, отриманих Партією регіонів на виборах 2006, 2007 і 2012 років.

За іронією долі, агресія Путіна проти України лише прискорила втрату «регіоналами» електоральної бази, яку вони накопичували роками. Як вказує Пол д’Аньєрі, під окупацією РФ на Донбасі та у Криму опинилися 29 одномандатних виборчих округів та 3,75 млн. (16%) українських громадян, які мають право голосу. Це приблизно те саме, якби у волевиявленні не могли взяти участі жителі трьох областей Галичини — Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської. Під час виборів 2010 року 89% виборців на тих українських теренах, що нині перебувають під контролем Кремля, голосували за Януковича. У 2012 році кандидати від Партії регіонів перемогли у 26 із 29 округів, мешканці яких зараз живуть в окупації, ще два місця дісталися тоді самовисуванцям і одне — представнику проросійської партії «Союз». Щоби продемонструвати вплив утрати цих виборців на електоральні результати, д’Аньєрі показує, що, якби гіпотетично ці землі перебували під окупацією 2010 року, Юлія Тимошенко перемогла би на президентських виборах із десятивідсотковим відривом (насправді вона програла Януковичу з різницею у 3%). Тож доки Росія незаконно утримує владу над частиною території України, доти вона позбавляє проросійські сили реальних шансів на перемогу на виборах — із цієї причини Путін та його підручний Віктор Медведчук прагнуть інтеграції донецької та луганської псевдореспублік до складу України [851] Paul D’Anieri. ‘Gerrymandering Ukraine? Electoral Consequences of Occupation,’ East European Politics and Societies , vol. 33. no. 1 (forthcoming 2019). .

Ганебний розпад Партії регіонів був зумовлений одкровеннями щодо масштабів корупції у часи мафіозної клептократії Януковича, вбивствами протестуючих на Євромайдані та підозрами у розпалюванні конфлікту. Після цього лідери «Опозиційного блоку» (що сформувався довкола двох основних груп — очолюваного Ахметовим, Борисом Колесніковим та Олександром Вілкулом донецького клану та газового лобі Сергія Льовочкіна і Юрія Бойка) вже не мали змоги масово підкуповувати чи шантажувати компроматом депутатів-мажоритарників, змушуючи приєднатися до їхньої фракції, як це робилося до 2014 року Другою проблемою для «Опозиційного блоку» був колапс дисципліни, яка робила Партію регіонів цільним політичним механізмом. Як і «регіонали» у травні 2014 року, «Опозиційний блок» не був готовий висунути єдиного кандидата на наступних президентських виборах 2019 року, що призвело до виключення з його парламентської фракції Бойка і Льовочкіна: донецьке крило партії на чолі з Ахметовим виступило проти їхнього прокремлівського альянсу з партією «За життя» Медведчука і Вадима Рабіновича. Третя група, очолювана лідером партії «Наші» Євгеном Мураєвим, який раніше належав до фракції «Опозиційного блоку» та очолював політраду партії «За життя», також вирішила самостійно брати участь у прийдешніх виборах.