Кирилл Галушко - Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

Козацьке військо цього разу також не вельми рвалось у бій. А тому старшина швидко погодилася розпочати перемовини. Щоправда, навіть за таких умов запропоновані комісарами від імені польного гетьмана кондиції не задовольнили козацьку сторону, тож розпочалися кількаденні політичні торги. Дослідники звертають увагу на той факт, що обидві сторони на переговорах поводилися дуже люб’язно. Як і під час бойових герців, так і тепер обопільно демонстрували повагу й такт. Отже, і стадія замирення сторін підтверджувала реноме війни 1625 р. як такої собі «лицарської війни».

4 листопада козаки обрали на гетьманство лояльного до короля і Речі Посполитої Михайла Дорошенка, і вже наступного дня той надіслав Конецпольському декларацію щодо готовності Війська Запорозького підписати мирну угоду. 6 листопада комісари Речі Посполитої прийняли присягу загального козацького кола. Обопільні поступки дозволили завершити комісію мирною угодою, яка стала підґрунтям для розвитку стосунків Війська Запорозького з королем і Річчю Посполитою упродовж наступних декількох років. І коли наступного дня козацький гетьман зі старшиною відвідали Конецпольського, той — демонструючи повагу до статечного й лицарського козацького товариства, залишив їх... на товариський бенкет.

Попри те невдоволення, яке викликали домовленості Війська Запорозького з королем і Річчю Посполитою 1625 р. в середовищі козацтва, вони на певний час усе ж таки сприяли стабілізації ситуації. Цьому чимало сприяло й те, що в цей час на чолі Війська Запорозького стояв доволі впливовий і водночас поміркований козацький лідер — Михайло Дорошенко, котрий намагався продовжувати політичний курс одного зі своїх великих попередників — гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Тим часом у Криму з новою силою спалахує суперництво Мехмеда і Шагіна Ґераїв із підбуреним до непокори османською владою кланом Мангитів, очолюваних войовничим мурзою Кан-Теміром. Скориставшись із поразки Ґераїв у битві з Кан-Теміром на Дунаї, турецький султан вирядив до Криму флот, під прикриттям якого османська влада мала намір посадити на ханський трон нового-старого кримського правителя — Джанібек-Ґерая. Шагін-Ґерай у пошуках союзників для боротьби з суперником брата звертає свою увагу на Запорожжя і відновлює союз Військом Запорозьким. Після чого Дорошенко, реагуючи на заклики союзника, веде козаків на Кримський півострів допомагати Мехмед-Ґераю.

На той час Кан-Темір уже здобував Бахчисарай, в якому знаходилися позбавлені підтримки татар Мехмед і Шагін Ґераї. Своєчасна козацька допомога дозволила відкинути Орду бунтівного мурзи до Кафи, де вона заховалася під захист османських військ. Платою ж Війська Запорозького за цю перемогу стала втрата кількох знакових козацьких лідерів. Зокрема, виправа 1628 р. стала останньою для гетьмана Михайла Дорошенка. Загинув під стінами ханської столиці й колишній козацький гетьман Оліфер Голуб, котрому, до речі, на той час виповнилось аж 80 років.

Військо Запорозьке, розбивши війська Кан-Теміра під Бахчисараєм, за надану ханом обіцянку великої плати продовжило переслідування його супротивника під стіни Кафи. Облога цього османського оплоту на Кримському півострові тривала півтора місяця й, вочевидь, мала всі шанси стати ще одним успіхом в історії козацько-татарської співпраці — якби не показова нерішучість Мехмед-Ґерая, котрий так і не наважився вдертися в турецьку фортецю, аби тим самим остаточно не зіпсувати стосунки з султаном. Утім, така лояльність уже не могла врятувати непокірного васала Османів. Турецький флот доправив на півострів нового претендента на кримське царство — калгу султана Девлет-Ґерая, а тим часом суходолом на допомогу Кан-Теміру йшли османські війська під орудою Гусейна-паші та Кенані-паші. Кримці почали масово переходити на бік нового правителя, а Військо Запорозьке було змушене з боями пробиватися на Запорожжя. На Січ козаки, крім нещасливого союзника Шагін-Ґерая, доправили й багаті воєнні трофеї — відібрані у Кан-Теміра гармати, що дісталися татарам від поляків за результатами Цецорської битви 1620 р.

Позбавлений влади Мехмед-Ґерай подався спочатку до Бахчисарая, а потім услід за братом — на Запорожжя. А вже в листопаді 1628 р. козаки під орудою нового гетьмана Григорія Савича-Чорного й у травні-червні 1629 р. під командуванням отамана Івана Сулими спробували знову посадити Мехмед-Ґерая на ханство. На чолі незначної Орди участь у походах брав і сам повалений Стамбулом хан. Але цього разу досягти успіху не поталанило.