Кирилл Галушко - Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

Проте, як виявилося, авантюрна поведінка Мехмед-Ґерая викликала повагу серед переважної більшості кримців. Отож, коли постало питання про позбавлення влади діючого правителя, курултай несподівано для Порти став на його захист. А користуючись підтримкою татар у Криму, калга Мехмед-Ґерая, Шагін-Ґерай, домовився про союз із ногайцями та черкесами, а ще розпочав переговори про союз із запорозькими козаками. І коли навесні 1624 р. Джанібек-Ґерай прибув до Кафи на чолі яничарського війська, аби укріпитися в Бахчисараї, шлях до влади йому перекрили вірні Мехмед-Ґераю татарські війська, а також загони запорожців.

Турецьке командування запросило від Стамбула допомоги, але, коли така допомога до Кафи надійшла, то виявилося, що Мехмед-Ґерай III за цей час мобілізував ще більше військо. Окремі джерела стверджують, що в його розпорядженні було заледве не 100-тисячне татарсько-козацьке військо. І ця сила буквально витиснула османців з Кафи, незважаючи на їхній потужний флот і численну фортечну артилерію. Зазнавши принизливої поразки, Джанібек-Ґерай був змушений більше двох років тинятися на периферії Кримського ханату, а тим часом не визнаний Портою Мехмед-Ґерай до того осмілів, що навіть не суперечив, аби його брат Шагін розорював турецькі фортеці Ак-Керман, Ізмаїл, Журжево та інші.

Непокірним Ґераям чимало в цьому допомагали й запорозькі козаки. Ще влітку 1624 р., коли турецький флот ходив на Крим упокорювати васалів, козацькі чайки тричі з’являлися в околицях Стамбула, чинячи там погроми й сіючи неймовірну паніку. У той час, коли османський адмірал Капудан Реджеб-паша повіз на кримський стол Джанібек-Ґерая і був заблокований козаками у Кафі, порівняно невелика ватага запорозьких козаків на 70—80 чайках вдосвіта 19 липня увійшла в Босфорську протоку. Розділившись на кілька загонів, козаки сплюндрували та попалили села й палаци османської знаті аж по самі фортеці Румелі-Гісари та Анадолу-Гісари. Останні ж знаходилися лише за 12 кілометрів від султанського палацу Топкапи у Стамбулі.

Ведучи боротьбу за владу в Криму, Мехмед-Ґерай та його надзвичайно активний калга Шагін-Ґерай докладають усіх зусиль для того, аби формалізувати союзницькі стосунки із Військом Запорозьким, гарантувавши собі у такий спосіб постійну козацьку допомогу. Власне, переговорами опікувався Шагін-Ґерай. Бачення ж калги майбутньої моделі зовнішньополітичної діяльності Кримського Юрту щодо християнських сусідів ґрунтувалося на двох засадах: активізації боротьби з Московською державою та натомість замирення з Річчю Посполитою. Отже, і союз із Військом Запорозьким Шагін-Ґерай намагався формалізувати в контексті такого собі широкого пакету домовленостей з Варшавою, не беручи при цьому на себе, відповідно, жодних зобов’язань перед українським козацтвом.

Калга пропонував запровадити і скріпити обопільними присягами таку модель відносин Кримського Юрту з урядом Зиґмунта III: ханський уряд бере на себе зобов’язання не здійснювати «жодних вторгнень у державу найяснішого короля Зиґмунта»; надавати Короні Польській на її заклик військову допомогу проти ворогів; а з Військом Запорозьким обіцяє мати «сусідську приязнь, мир, спокій і згоду». Така зовнішньополітична формула дозволяла Шагін-Ґераю досягти двох очевидних виграшів: по-перше, не брати на себе жодних зобов’язань перед українськими козаками, узгоджуючи їхнє залучення на потреби ханату винятково з королівською адміністрацією, а по-друге, зберегти приязні стосунки з Річчю Посполитою, яку енергійний кримський калга планував використати як у боротьбі з Османською Портою, так і з Московією. Калга добре розумів, що укладення союзної угоди з козаками у Варшаві буде сприйнято як недружній акт Кримського Юрту.

Проте такий варіант союзної угоди аж ніяк не влаштовував українську сторону. І козацькі лідери доклали всіх зусиль для того, аби повноправним суб’єктом в угоді виступало саме Військо Запорозьке, а не король. Виряджений від імені Зиґмунта III до Криму в посольство Кшиштоф Краушевський доповідав таємній королівській раді, що козаки неймовірно здивували кримську сторону зрілістю своїх політичних вимог, коли почали наполягати на тому, аби угода була конкретизована й до неї було долучено такий пункт присяги: «Щоб з усіма Ордами прилеглими (кримському хану) ви були приятелями приятелів наших постійно, статечно; при Війську Запорозькому стали, коли нам буде потреба». Крім того, запорожці порушували й питання про негайну виплату їм тих упоминок, які Крим отримував від Корони Польської.