Кирилл Галушко - Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

Війна 1621 р. стала апогеєм козацької слави в Речі Посполитій. За її результатами повага до козаків у республіці зросла неймовірно. Їх порівнювали з античними героями, взірцями військової доблесті, звитяги й патріотизму. Людей, яких ще нещодавно таврували не інакше, як розбійниками, тепер називали головними рятівниками спільної вітчизни.

Наявна в середовищі кримських татар традиція передбачала обрання на ханство найстаршого з-поміж дієздатних на момент виборів представників династії Ґераїв. Зазвичай, таким претендентом виступав не старший син колишнього хана, а його брат. Аби мати змогу відігравати активну роль у справі заміщення трону і зводити на ханство лояльну до Османів особу, за наполяганням Порти в Туреччині завжди знаходився хтось із синів діючого хана (чи навіть декілька відразу). Робилося це нібито з метою навчання і належного виховання принца. Насправді ж принцип виступав як такий собі мобільний кандидат для швидкої заміни кримського правителя, якщо він переставав влаштовувати султана та його оточення. Османи активно послуговувалися цією можливістю, не даючи змоги своїм васалам аж надто довго засиджуватися на троні та зміцнювати свої позиції на півострові й таким чином менше залежати від Високої Порти.

Іноді таке втручання у внутрішні справи васально залежного від султана Кримського Юрту проходило без жодних ускладнень. Хан, котрий потрапляв в опалу, як правило, безвідмовно прямував у заслання на острів Родос, сподіваючись на ліпшу долю вже в майбутньому. Іноді ж воля Османів у цій царині збурювала активний спротив, як це сталося, наприклад, 1623 р. Причому в епіцентр протистояння Ґераїв та Османів цього разу потрапили й запорозькі козаки.

Найбільш впливовим серед некримських кланів ханату Ґераїв був клан Мангитів або Мансурів. Мангити були навіть потужнішими за багатьох кримських кланів, поступаючись лише найвпливовішим з них — Ширінам. Мангити прагнули звільнитися від опіки кримського хана. Їхній чи не найбільш знаменитий ватажок Кан-Темір-мурза, котрий на Русі отримав промовисте прізвисько Кривавий Меч, 1621 р. навіть склав пряму присягу османському султанові Османові II, не визнаючи над собою суверенітет кримського хана. Цей конфлікт між Ґераями та Мангитами невдовзі отримав продовження у відкритій громадянській війні, в яку на боці ногайців було втягнуто Отаманську Порту, а на боці кримського хана Мехмед-Ґерая III та його брата калги Шагін-Ґерая — українських козаків.

Майбутній кримський правитель, Мехмед-Ґерая, народився на Кавказі у родині кримського царевича Саадет-Ґерая, котрий після поразки у боротьбі за кримський стол був змушений рятувати життя втечею з Криму. Замолоду, разом із братом Шагіном, Мехмед також узяв участь в антиурядових заворушеннях в Анатолії, за що на декілька років потрапив в ув’язнення. Щоправда, невдовзі Мехмед і Шагін отримали від султана прощення і були відпущені на волю. Але до Криму брати не повернулися. Свій Кіш (військовий табір) вони заклали неподалік Ак-Кермана і звідти здійснювали набіги на сусідні землі. Звістки про успішність цих експедицій швидко поширилися поміж ординцями, і невдовзі до Мехмеда й Шагіна почали масово стікатися як татари з Кримського півострова, так і вояки з інших Орд, загрожуючи своїм існуванням спокою в цілому ханаті.

Така ситуація почала неабияк непокоїти хана Джанібек-Ґерая. І він, домігшись від султана Мустафи І відповідного дозволу, спробував силою викорінити це розбійницьке гніздо. У бою перемогу святкував Джанібек. Мехмед знову потрапив до ув’язнення. А ось Шагіну вдалося врятуватися втечею до Персії. Проте саме в цей час до влади в Стамбулі в результаті палацового перевороту прийшов новий султан — Осман II, а посаду великого візира при ньому посів давній приятель Мехмед-Ґерая Гусейн-паша (раніше вони разом відбували ув’язнення в Стамбульській в’язниці). І Гусейн-паша не лише дав своєму товаришеві волю, а й посприяв його призначенню ханом у Крим. На брата хана Шагіна очікувала посада калги.

Обійнявши владу в Кримському Юрті, брати влаштували своїм недругам показову різанину. Жертвами в ній стали заразом і винні, і навіть «потенційно винні». А ще нове керівництво не стомлювалося демонструвати свою зневагу до родової знаті. І, крім того, відверто ігнорувало накази зі Стамбула. Коли ж Мехмед-Ґерай III відмовився виконувати наказ нового султана, юного Мюрада IV (котрий щойно 1623 р. прийшов до влади в результаті чергового заколоту яничар), стосовно виступу в похід на Персію, а перед тим розпорядився пограбувати й убити російського посла до Порти — терпіння у надбосфорській столиці луснуло остаточно. Із заслання було повернуто Джанібек-Ґерая та відправлено на ханство до Криму.