Кирилл Галушко - Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

Аби вберегти свої тили від удару союзної Війську Запорозькому Кримської Орди, Варшава сплатила хану данину, так звані «упоминки». Після чого у вересні гетьман Конецпольський на чолі кварцяного війська рушив з Поділля в напрямку Подніпров’я, сподіваючись, що прихід потужної королівської армії змусить козаків до покори й беззастережного прийняття висунутих їм вимог. Проте запорозьке козацтво, вже після вступу коронних військ на Подніпров’я обравши гетьманом дрібного шляхтича з Галичини Марка Жмайла, не те що панічно відступило або поквапом запросило в Конецпольського миру, а й навіть зухвало проігнорувало пропозиції польного гетьмана щодо початку роботи спільної комісії та почало готуватися до збройного з’ясування стосунків.

Затримка Жмайла з виведенням запорожців із Січі була спричинена, вочевидь, очікуваннями на прихід союзника — кримського хана, дозволила Конецпольському поодинці атакувати козацькі залоги, розквартировані на волості. До того ж до 8 тисяч коронних військ Конецпольського долучилося ще близько 8 тисяч надвірного вояцтва магнатів і панів з України та Галичини. Отже, враховуючи військових слуг, загальна чисельність військ, що були в розпорядженні Конецпольського, зросла до 20—25 тисяч.

Тим часом уранці 25 жовтня в гирлі річки Цибульник відбулося сполучення городового козацтва із запорозькими полками. Враховуючи, що частина запорозьких козаків перебувала у виправі на Чорному морі, Жмайло мав змогу розпоряджатися приблизно двадцятитисячною потугою. Із Запорожжя козацький гетьман прихопив й артилерію. Проте загалом козацьке військо поступалося супротивній стороні як чисельністю, так і озброєнням. Суттєво послаблювало позиції Війська Запорозького й невиконання кримським ханом взятих на себе союзних зобов’язань — попри очікування, на допомогу козакам кримці так і не прийшли.

Спроби королівських комісарів схилити козацьку старшину до прийняття сформульованих Варшавою умов успіху не дали. 29 жовтня відразу ж після зриву перемовин з повсталими козаками польний гетьман віддав наказ про початок штурму. Потужний удар коронних і надвірних магнатських військ змусив козаків зійти з поля та сховатися в укріпленому таборі. Після цього «слово взяла» коронна артилерія, якою керував особисто польний гетьман. Натомість запорожці, намагаючись дещо притлумити войовничий запал супротивника, чинили зухвалі вилазки під розташування його артилерії. Проте тактика ні одних, ні других видимого успіху не давала. І надвечір польний гетьман віддав наказ про повернення військ на свої позиції.

Наступного ж дня жовніри розпочали побудову облогових пристроїв — кошів, гуляй-городів тощо. Усе вказувало на те, що польний гетьман зробив висновок із допущених помилок і тепер уже з належною повагою поставився до супротивника, відмовившись заради сумнівного власного гонору надаремне втрачати жовнірів. Активні приготування коронних жовнірів не віщувало козакам нічого доброго. І вночі проти 31 жовтня Жмайло віддав наказ про непомітний вихід військ з табору.

Станіславу Конецпольському стало відомо про нічний маневр козацького війська опівночі. Кинуті ним навздогін повсталим козакам війська наздогнали козаків гетьмана Жмайла пополудню наступного дня в урочищі Медвежі Лози, що над Куруковим озером. Найбільшу прудкість тут виявили передові кінні корогви під командою брацлавського хорунжого Стефана Хмелецького. Хмелецький спробував було розбити супротивника з маршу, але безрезультатно. Козаки встигли виставити три потужних заслони, до складу яких увійшло до трьох тисяч вояків, а решта тим часом натхненно працювала над укріпленням табору. Наступного дня до Курукового озера підтягнулися головні сили гетьмана Конецпольського й бої продовжилися з новою силою. Проте дуже швидко стало зрозуміло, що швидкої перемоги над супротивником здобути не вдасться. Звітуючи перед королем про хід війни, в Конецпольського були всі підстави написати, що на берегах Курукового озера козаки «добру оборону учинили».

Розгніваний впертістю козаків і без результативністю власних дій, польний гетьман віддав наказ про підготовку до нових штурмів. Проте численні втрати все ж змушували командування бути більш прагматичними. До прагматизму спонукало також стрімке наближення зими, що тягнуло за собою серйозні проблеми із забезпеченням війська продовольством і фуражем. Не було впевненості й щодо дотримання кримським ханом нейтралітету, порушити який його наполегливо закликали козаки, зрозуміло — на свою користь. А тому Конецпольський врешті-решт приборкав власну гординю і вислав до Жмайла пропозиції щодо замирення.