Віктор Авдєєнко - Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії

Йдучи на співпрацю з гітлерівською Німеччиною, українські, латиські, естонські та інші націоналісти навряд чи думали про злочини нацистів, тим більше про те, що ці злочини будуть засуджені міжнародним трибуналом. Окрім того, ці злочини мало чим відрізнялися від «досягнень» радянського режиму. Але це зовсім не спроба виправдатися: потрібно чітко розуміти, що такі аргументи мало кого переконають.

За співпрацю з нацистами, ба більше, просто за симпатії до нацизму, фашизму багато хто заплатив дуже дорого. Серед подібних «жертв», зокрема, — Езра Паунд, Луї-Фердинанд Селін, Дмитро Мережковський. Усі троє були видатними літераторами, але блиск їхньої слави істотно збляк через тінь, кинуту на неї фашизмом.

Тому світова реакція на будь-яку співпрацю з гітлерівською Німеччиною, а також на єврейські погроми і, ширше, етнічні чистки завжди буде однозначною і жорсткою. А подібні претензії до Української повстанської армії і, в цілому, до українських націоналі-стів, є.

Інша справа, — що крім тверезих фактів є й гарячі міфи, і їх необхідно розвінчувати. Стосовно УПА, Бендери — дійсно існують певні стереотипи, які не в останню чергу з’явилися завдяки радянській пропаганді. З ними треба боротися, їх треба долати. Але заяви деяких представників України, що керівники УПА «дуже не хотіли» здійснювати той чи інший погром, ту чи іншу різанину, або що на той час це «відповідало національним інтересам», а ще гірше — що такі дії були «всього лише» відповіддю на насильство, відплатою за століття гноблення, — є просто безглуздими і ніколи не будуть сприйматися серйозно, з якою б симпатією не ставилися в світі до України.

Володимир Путін, в 2009 році насилу засудивши пакт Молотова-Ріббентропа, в 2015-му скорегував свою точку зору, заявивши, що цей договір був необхідний для забезпечення безпеки СРСР. Окрім того, що є досить вагомі аргументи на користь того, що ця угода, навпаки, погіршила становище Радянського Союзу в плані безпеки, важливо те, що нинішнє російське керівництво, як, до речі, і колишнє радянське, всіляко намагається ретушувати непривабливі сторінки своєї історії, зокрема, пов’язані з відносинами з нацистами. Якщо Україна робитиме схожі заяви, в цьому плані нічим не відрізнятиметься від Росії. І навіть більше — дивно в такому випадку буде очікувати розуміння і підтримки з боку світової спільноти в конфліктах з Москвою.

Як мені здається (хоча я можу помилятися), Україна повинна визнати помилки, злочини діячів націоналістичного руху в роки війни, а там, де міфи превалюють над фактами, максимально популяризувати факти і розвінчати міфи. При цьому необхідно зробити акцент на тому, що Бандера і його соратники, зокрема воїни УПА, головною своєю метою мали створення незалежної держави України, борючись з усіма, хто, на їхню думку, стояв на шляху до досягнення цієї мети.

Як відомо, збройна боротьба УПА не припинилась із закінченням Другої світової війни. Вона продовжувалася у вигляді партизансько-підпільного руху та диверсійно-терористичної діяльності аж до ліквідації Романа Шухевича в 1950 році і навіть трохи після цього. Шухевич, на відміну від Бандери, весь цей час залишався в Україні і навіть, якщо відомості не фальшиві, кілька разів з підробленими документами літав до Одеси на лікування.

Чи були шанси у повстанців домогтися своїх цілей, а саме — створення незалежної української держави? На це питання, як мені здається, практично неможливо дати ствердну відповідь. З одного боку, вражає високий рівень організації діяльності ОУН-УПА, послідовність і наполегливість у досягненні виконання завдань. Все це цілком могло привести до певного успіху при наявності сприятливих обставин. З іншого боку, відомо багато фактів проявів жорсткості, часто з боку націоналістів не тільки до ворогів, але також і до мирного населення і деяких союзників. А це якраз привід для відчуження, навіть незважаючи на певну лояльність місцевих жителів.

Ні за польської влади, ні за німецької окупації, ні за більшовиків — ОУН-УПА не вдалося наблизитися до реалізації поставлених цілей. Радянський Союз, який поширив і зміцнив свою владу на заході України, безжально карав будь-який протест і інакомислення. З не меншою жорстокістю втихомирювалось бродіння в країнах-сателітах — це щоб зрозуміти, чи були б шанси у повстанців, якби Україна опинилась поза межами післявоєнного СРСР.

Як це часто буває в Україні, повстанці намагалися заручитися підтримкою країн-переможниць, для яких після розгрому гітлерівської Німеччини новим ворогом став СРСР, але, наскільки відомо, особливих успіхів на цьому шляху досягнуто не було. Є дані, що після війни лідери УПА хотіли вступити в переговори з радянською владою, але зрозуміло, що їх результатом могли стати лише умови амністії, але аж ніяк не політичні поступки.