Ентоні Сміт - Національна ідентичність

Див. Wallerstein (1974, ch. 3) і статті Tivey та Navarri у Tivey (1980).

Про становище інтелектуалів див. Gouldner (1979) і Anderson (1983).

Докладніше про цей процес див. Strayer (1963) і A. D. Smith (1968, chs. 6 — 7).

Про проблеми етнорелігійних спільнот див. Arnakis (1963), де йдеться про греків під владою Османської імперії, та A. D.Smith (1973b), де йдеться про арабів і євреїв у XIX ст.

Про ці проблеми, як вони висвітлені в працях арабістів та інших учених, див. Haim (1962); про інституційні відмінності див. Rosenthal (1965).

Про арабське питання див. Sharabi (1970); про єгипетські відповіді на ці проблеми див. Jankowski (1979).

Див. Kedourie (1971, Introduction) і І. D. Smith (1971, ch. 10).

Про обговорення цих орієнтацій серед інтелігенції див. статтю Маtossian у Kautsky (1962) і A. D. Smith (1979, ch. 2). Такі суперечки пронизували націоналістичні рухи в Росії, Індії, Персії, Греції, Ізраїлі, Ірландії та серед арабів і західноафриканців; про цей останній випадок див. чудові розвідки July (1967) і Geiss (1974).

Див. про це Kedourie (1971, Introduction). Російська інтелігенція XIX ст. становить класичний приклад такого «повернення до народу» і його етноісторії; див. Thaden (1964).

Докладніше про це див. A. D. Smith (1984a); Hobsbawm and Ranger (1983).

Про швейцарське використання легенд див.: Steinberg (1976).

Про романтичну зацікавленість Стоунхенджем див. Shippindale (1983, chs. 6 — 7).

Див. A. D. Smith (1984b) і (1986а, ch. 8).

Перспективи гельського відродження проаналізовано в докладній розвідці Hutchinson (1978); пор. також тонкий аналіз у Lyons (1970).

Див. передмову Бренча до перекладу «Калевали», зробленого 1907 р. Кербі (Branch, 1985); про широкий політичний контекст див.: Jutikkala (1962, ch. 8) і статтю М. Klinge у Mitchison (1980).

Див. Honko (1985), що пов’язує історичну інтерпретацію «Калевали» з періодичними загрозами національній ідентичності; про Сібеліуса і «Калевалу» див. Layton (1985), а про творчість Акселі Галлен-Каллели див. Arts Council (1986, зокрема 104 — 15 і статті Sarajas-Korte і Klinge).

Про деякі східноєвропейські приклади таких культурних хрестових походів див. статті в Sugar (1980), а про словаків статтю Paul у Brass (1985).

Але не завжди. У Японії, царській Росії, Ефіопії і Персії аристократія і духівництво довго зберігали свій вплив. Це твердження слушне й щодо окремих регіонів Африки на південь від Сахари, про це див. Markovitz (1977, chs. 2 — 3).

Це, безперечно, робило непотрібним поділ планети на «нації», навіть там, де окремі етнічні групи ставали основою королівств; вплив часто досить великих релігійних спільнот (іслам, буддизм, християнство) на всі їхні етнічні підгрупи вказував на набагато ширшу основу політичної вірності, іноді пов’язувану, як-от у видивах Данте, з концепцією імперії (див. Breuilly, 1982, Introduction).

Про територіальні аспекти націй і націоналізму див. Kohn (1976b) і A. D. Smith (1981b).

Gellner (1964, 168).

Kedourie (1960, 1).

Про націоналізм в Англії див. Kohn (1940) і статті Christopher Hill і Linda Colley у Samuel (1989, vol. I). Про західноафриканський націоналізм див. July (1967) і Geiss (1974); про арабський націоналізм див. Binder (1964).

Про це див.: Hutchinson (1987, 158 — 61, 285 — 90).

Докладніше про проблеми визначення «націоналізму» див. Deutsch (1966, ch. 1), Rustow (1967, ch. 1), A. D. Smith (1971, ch. 7) і Connor (1978).

Ці твердження адаптував і сформулював автор на основі A. D. Smith (1973а, 2. 1).

Про різницю між «нацією» і «державою» див. Connor (1972) і Tivey (1980, Introduction).

Див. Akzin (1964, ch. 3).

Shaftesbury (1712, 397 — 8); див. також Macmillan (1986, ch. 3).

Rousseau (1915, II, 319, Projet Corse).

Цитовано за Berlin (1976, 182); пор. Barnard (1965).

Про іредентистські рухи в третьому світі див. Horowitz (1985, ch. 6); також Lewis (1983).

Про обговорення Давідової картини «Клятва Гораціїв» див. Brookner (1980, ch. 5) і Crow (1978); проfraternité під час Французької революції див. Cobban (1957 — 63, Vol. I, Part 3) і Kohn (1967b).

Про Третю республіку у Франції див. Е. Weber (1979); про деякі ранні африканські режими після здобуття незалежності див. Apter (1963) і Rotberg (1967).

Josephus: Jewich War, II, 53, цитовано за Yadin, Y. (1966), Masada, London, Weidenfeld & Nicolson; Thucydides: Peloponnesian War, a II, 71, 2.

Див. Kedourie (1960, chs. 2 — 4) про вплив Канта; пор. A. D. Smith (1971, ch. 1).