Ярослав Грицак - Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі

Здесь есть возможность читать онлайн «Ярослав Грицак - Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 1998, Жанр: История, Культурология, Публицистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

"Багато з того, що існує зараз в Україні, у тому числі й її дивовижна стабільність, є виявом того, що Україна є радянська держава. Не лише в сенсі затримання старих політичних і господарських структур, але й самого способу мислення великої частини населення. "

Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ярослав Грицак

Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі

Спільною рисою української й російської інтелектуальної історії є те, що в обидвох термін “інтеліґенція” запозичено з Польщі. На тому, зрозуміло, схожість не закінчується. Але я говоритиму тут радше про відмінності, ті, які існують, і ті, про які гадаємо. Одна з перших тез про те, що польський досвід, як позитивний, так і неґативний, може вельми придатися українським інтелектуалам у їхньому процесі самоідентифікації, у тому числі свідомого відрізнювання від російської інтелектуальної історії.

На мою думку і на думку багатьох моїх колеґ, для українських інтелектуалів нині немає важливішого завдання, як будівництво нової української нації. Не в сенсі того, що старої української нації немає, або що вона має бути цілковито знищена. Хоча таких тез не бракує у нашій публіцистичній і навіть науковій літературі, я їх не поділяю як твердження, що грішать надмірним перебільшенням. На мою думку, українська нація існує, і в історії її формування немає нічого такого, що говорило б про її принципову ненормальність, відсталість чи неповноцінність. Щобільше, коли брати під увагу винятково несприятливі умови постання української нації, можна стверджувати, що український проєкт є найуспішнішим національним проєктом у світі {1} 1 Це є однією із центральних тез моєї недавньої книжки (Ярослав Грицак. Нариси історії України. Формування модерної української нації. Київ, 1996). У свою чергу, я запозичив цю тезу з писань авторів, яких можна зачислити до новопосталої “ревізіоністичної” течії в сучасній історіографії. Парадоксальним є те, що серед авторів, які стверджують принципову нормальність української історії, добра половина не має не те що українського, але й взагалі східно- чи центральноевропейського походження, й їхні імена (Марк фон Гаґен, Андреас Ґраціозі чи Джоф Ілі) звучать дуже не по-слов’янськи. .

Творення нової української нації треба розуміти в тому сенсі, що національна ідентичність не є поняттям постійним. Хоча життя кожної національної спільноти має сильні елементи тяглости, воно підлягає водночас змінам. Тому кожне покоління, скажімо, повинно писати історію для себе. Тепер же мова йде не просто про переписування наново історії для нового покоління. Мова йде про узгодження українського досвіду з тими великими змінами, що пов’язані з крахом соціялістичної системи та розпадом Радянського Союзу. Колись один з українських діячів сказав, що до об’єктивної оцінки Шевченка дійде лише тоді, коли виникне українська держава. Це твердження назагал точно передає тон і переоцінки, через які найближчими роками має перейти все, що у сумі складає українську ідентичність.

Кажучи коротко, перед сучасними українськими політиками й інтелектуалами стоїть завдання, яке понад сто років тому влучно сформулював один з лідерів італійського Рісорджіменто стосовно Італії: “Ми зробили Італію, тепер ми повинні зробити італійців” {2} 2 Цитую за: Eric J. Hobsbawn. Nations and Nationalism since 1780. Programme, Myth, Reality (cambridge et. al., 1990): 44. . Українські діячі зробили Україну, тепер ми повинні зробити українців. Це дуже важке завдання з огляду хоча б на те, яку спадщину незалежна Україна успадкувала по Радянському Союзі. Тут мова йде не лише про неефективну економічну й збанкрутілу політичну систему. Українським політикам й інтелектуалам треба ще й зважити на виразну поділеність України за різними ознаками. Щодо мови, українське суспільство поділене на дві майже рівні групи. На українській території змагаються за вплив три православні й одна греко-католицька Церкви (йдеться про традиційні конфесії; очевидно, з урахуванням інших релігійних груп ситуація стає ще складнішою). Історична пам’ять народу майже затерта, і більшість його до 1991 р. знала лише радянську (суміш погано зрозумілого марксизму з добре зрозумілим російським націоналізмом). Одним словом, у момент здобуття своєї незалежности в Україні було багато того, що могло радше роз’єднувати, ніж об’єднувати.

Назагал існують два шляхи побудови. Перший ґрунтується на так званому “кровному праві” (“ius sanguinis”). Згідно з таким способом ідентифікації приймається, що члени одної нації мають спільне походження і спільну культуру. Ця концепція нації здобула поширення серед німців, росіян та народів, що заселяють простір між Німеччиною і Росією (інакше кажучи, серед народів Центральної і Східної Европи). Інша концепція базується на так званому “праві території” (“ius soli”). Вона поширена серед тих груп, яким бракує спільного походження і спільної культури. Ключовим моментом у цьому випадку є ріст солідарности серед населення певної території, незалежно від етнічних, культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей, які існують серед місцевих жителів. Класичним зразком такої ідентичности є британська та американська нації {3} 3 Philip L. While, “What is a Natioanality?” Canadian Review of Studies in Nationalism. 12.1 (Spring 1985): 1-24. .

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Василь-Ярослав Новицький - Секс як зброя в політичних іграх
Василь-Ярослав Новицький
Игорь Росоховатский - Можливість відповіді
Игорь Росоховатский
Влад Поляков - Рождение нации
Влад Поляков
Отзывы о книге «Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі»

Обсуждение, отзывы о книге «Про можливість побудови політичної нації в окремо взятій (У)країні або Чого нас учить досвід Польщі» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x