Ентоні Сміт - Національна ідентичність

Horowitz (1985, 64 — 74).

Див. Alty (1982); і Finley (1986, ch. 7).

На використання концепції концентричних кіл етнічної належності в африканському контексті вказано вже давно: Coleman (1958, Appendix); пор. Anderson, von der Mehden and Young (1967).

Про це див. Horowitz (1985, 51 — 4, 66 — 82); A. D. Smith (1984b).

Про спробу поєднати тезу споконвічності з інструменталістським або мобілізаціоністським підходом див. McKay (1982).

Про це див. Cambridge History of Iran (1983, Vol. III, ch. 1).

Про давню вірменську історію див. Lang (1980); також Armstrong (1982, ch. 7).

Weber (1968, Vol. I, Part 2, ch. 5, ‘Ethnic Groups’).

Про розвиток у західних країнах див. Tilly (1975, Introduction); про розвиток у доновітні часи див. Mann (1986).

Див. Tilly (1975, зокрема статті Tilly and Finer); пор. A. D. Smith (1981с), а щодо великої війни Marwick (1974).

Докладніше про це див. Armstrong (1982, chs. З, 7) і A. D. Smith (1968a chs. 2 — 5).

Для короткого ознайомлення див. Woodhouse (1984, 36 — 8); пор. Ostrogorski (1956, 93 — 4, 192 — 4); про еллінський міф див. Campbell and Sherrard (1968, ch. 1).

Про це відродження див. Baynes and Moss (1969, Introduction) i Armstrong (1982, 174 — 81); більш узагальнено в Sherrard (1959).

Цей аргумент висунув Carras (1983).

Про винищення нацистами циган див. Kenrick and Puxon (1972); про вкрай сумнівну політику турків у 1915 р. див. Nalbandian (1963).

Про геноцид узагалі див. Kuper (1981) і Horowitz (1982).

Про це див. Moscati (1973, Part II, зокрема 168 — 9); решту пунійських міст пощадили, тож пунійська культура вижила.

Див. Roux (1964, 301 — 4); більш загально про Елам і еламську культуру див. Cambridge Ancient History (1971, Vol. I, Part 2, ch. 23).

Див. Saggs (1984, 117 — 21); Roux (1964, 374).

Як показують пам’ятки ассірійського мистецтва, об’єктом ассірійських змагань і культу дедалі більше ставала радше сама Ассірійська держава, ніж культура або спільнота; див. статтю Liverani у Larsen (1970). Про ймовірні причини занепаду і руїни Ассірії див. Roux (1964, 278, 290); також міркування в A. D, Smith (1986a, 100 — 4).

Про вавілонські повстання див. J.M. Cook (1983, 55 — 6, 100); por. Oates (1979).

Див. статтю Werblowski у Ben-Sassogn and Ettinger (1971); пор. Seltzer (1980) і Yerushalmi (1983).

Armstrong (1976) і (1982, ch. 7).

Про самарян у недавні часи див. Strizower (1962, ch. 5); про фалашів у Ефіопії див. Kessler (1985).

Про єгипетську традиційну релігію в пізню добу див. Grimal (1968, 211 — 41).

Про роль православ’я див. Arnakis (1963).

Про рухи доби Повторення закону і пророків див. Seltzer (1980, 77 — 111); про мішнаїтський період див. Neusner (1981). Про релігійну реформу в сучасну добу див. Meyer (1967).

Про це див. Frazee (1969) і Kitromilides (1979).

Див. Tcherikover (1970) і Hengel (1980).

Див. Cambridge History of Iran (1983, Vol. III/1, ch. 3, and III/2, ch. 27) і Frye (1966, ch. 6).

Див., наприклад, Saunders (1978); про сучасний Іран див. Keddie (1981).

Вихід, 19, 5 — 6; Повторення закону, 7, 6 — 13.

Початок уже зробив O’Brien (1988); пор. Armstrong (1982).

Про роль духівництва і релігії в імперіях див. Coulborn and Strayer (1962) і Eisenstadt (1963); про їхню етнічну роль див. Armstrong (1982, chs. З, 7) і A. D. Smith (1986a, зокрема chs. З, 5).

Armstrong (1982, ch. 7).

Про ці regna див. Reynolds (1984, ch. 8).

Про загальний перебіг цих процесів див. Seton-Watson (1977, ch. 2), а також наступний розділ, де цей матеріал висвітлено докладніше.

Про загальний огляд націоналізмів у Латинській Америці див. Masur (1966); задовільний аналіз подано в Anderson (1983, ch. 3).

Модель тут не так югославська, як швейцарська або британська, хоча потрібного часу, який мали у своєму розпорядженні ці дві національні держави, бракує; зате є ресурси націоналістичної ідеології, що її швейцарці і британці мали тільки на пізніх стадіях свого національного формування. Докладніше про це сказано нижче в розділі 4. Про загальну ситуацію в Африці на південь від Сахари див. Rotberg (1967) і Horowitz (1985).

Див. Reiss (1955) про віру німецьких романтиків в органічну «національну душу» (Volkseele); про вчених давнини, що дотримувалися погляду про «споконвічність» націй, див. Walek-Czerneski (1929).

За добрі приклади «модерністського» підходу правлять Kedourie (1960) і Breuilly (1982); критику див. у A. D. Smith (1988a).

Див. Gellner (1983, ch. 2).