Ентоні Сміт - Національна ідентичність

Швеція 67, 75, 94, 172, 173

Шефтсбері, лорд 83, 93, 94, 95

Шиїзм див. Іслам

Шотландія, шотландці (скоти) 48, 59, 64, 82, 145 - 146, 148

Шрі-Ланка 16, 17, 143, 171

Шумери 53

Югославія 132, 153, 178; див. також Хорватія, Сербія

Юдейський див. Ізраїль

Японія 36, 45, 53 - 55, 76, 98, 108 - 109, 112 - 113, 151, 160, 169

Mayall, James 7

McKay, James 7

Regna 48, 58, 66

Smith, A. D. 7

Stack, John 7

Taylor, David 7

Yapp, Malcolm 7

Sophocles (1947, 55). Переклад Бориса Тена. - Прим. перекладача.

Sophocles (1947, 71 — 124).

Sophocles (1-947, 66, 74, 79, 117 — 121).

Здебільшого з ідентичностями класу або нації; феміністичні рухи поєднуються з соціалістичними і(або) націоналістичними рухами.

Про повстання у Вандеї див. Tilly (1963); про етнорегіональні рухи на сучасному Заході див. Hechter and Levi (1979).

Внутрішній поділ Tiers État, третього стану, обговорено в Cobban (1965); рідкісність ненаціоналістичних робітничих соціалістичних революцій досліджено в Kautsky (1962, Introduction); проте пор. Breuilly (1962, ch. 15), де викладено інший погляд.

Про революційний маздакістський сектантський рух див. Frye (1966, 249 — 50). Про Веберів аналіз зв’язків між верствами й класами й різними видами релігійного досвіду див. Weber (1965, ch. 8).

Див. М. Spiro: ‘Religion: Problems of definition and explanation’, у Banton (1966).

Про друзів див. Hitti (1928, надто 12) і Н. Z. (J. W.) Hirschberg: The Druses’, y Arberry (1969).

Про цей аргумент див. плідну працю: Armstrong (1982, надто chs. 3, 7).

Разючим прикладом релігії, що покріплює етнічну належність, є роль бірманського буддизму, про це див. Sarkisyanz (1964); пор. також de Suva (1981) про сингальський випадок. Про англосаксонське злиття див. цікаві аргументи у P. Wormald: The emergence of Anglo-Saxon Kingdoms’, у L. Smith (1984).

Див. на цю тему у Finley, де розглянуто й погляди Майнеке (1986, ch. 7); пор. Fondation Hardt (1962).

Про перші західні визначення нації див. Kemilainen 1964).

Про ранній розвиток у Голландії див. Schama (1987, ch. 1); про різні значення «національної території» див. A. D. Smith (1981b).

Schama (1987, ch. 2); про збережений регіоналізм у Франції наприкінці XIX ст. див. E.Weber (1979).

Про ці «політичні культури» див., наприклад, Almond and Pye (1965).

Nairn (1977, chs. 2, 9) наголошує на цій «міжкласовій» популістській ролі. Пор. також Gellner and Ionescu (1970).

Про такі мовні відродження див. Fishman (1968); про відродження в деяких північних країнах, зокрема Ірландії і Норвегії, див. Mitchison (1980).

Про французький мовний націоналізм під час революції див. Lartichaux (1977); про конкурентні міфи французького походження див. Poliakov (1974, ch. 2).

Про деякі з численних дискусій щодо проблем визначення націй і націоналізму див. Deutsch (1966, ch. 1), Rustow (1967, ch. 1), A. D. Smith (1971, ch. 7) та Connor (1978).

Див., наприклад, Tivey (1980).

Про ці обрахунки див. Connor (1972). Див. також Wiberg (1983).

Про економічні аспекти націоналізму див. Johnson (1968) і Mayall (1984).

Аспект, на якому наголошує Gellner (1983).

Klausner (1960) наводить цікавий приклад такого результату.

Див. добре відому критику в Kedourie (1960). Neuberger (1986, ch. 3) продемонстрував емпіричну множинність національних Я в сучасній Африці.

Kedourie (1960) і (1971, Introduction).

Драму націоналістичного спасіння критично зобразили Kedourie (1960) і Breuilly (1982).

Докладніше про ці різні підходи див. статтю Paul Brass у Taylor and Yapp (1979) та A. D. Smith (1968a, ch. 1).

Про турків див. В. Lewis (1968, зокрема ch. 10); про словаків статтю Paul у Brass (1985).

Докладніше про це див. Horowitz (1985, chs. 1 — 2) і A. D. Smith (1986a, ch. 2).

Про це відмежування див. Van den Berghe (1967).

Див., наприклад, матеріал у Dobzhansky (1962), Banton and Harwood (1975) і Pex (1986).

Horowitz (1985, ch. 2); пор. Schermerhorn (1970, ch. 1).

Про заснування Риму див. Tudor (1972, ch. 3); про швейцарські міфи див. Steinberg (1976).

Значення пов’язаності з землею обговорено в Armstrong (1982, ch. 2).

Про це див. Gellner (1973); про символічне використання таких прикмет, як «механізму визначення кордонів», що розмежовують етнічні спільноти, див. Barth (1969, Introduction).

До цього слід додати, що етнічні традиції та їхні охоронці, а також способи, з допомогою яких ці традиції виражені через культуру (мови, звичаї, стилі тощо) можуть справляти могутній, неперервний творчий/186/ вплив протягом довгих періодів; про все це див. Armstrong (1982, passim).