Микола Галаган: З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

Починаючи з 1904 р. група членів РУП на чолі з М. Меленевським, П. Канівцем та В. Мазуренком посилює свої контакти з лідерами російських соціал-демократів в Україні. Під час скликання II з’їзду РУП в кінці грудня 1904 р. частина делегатів відмовилась від участі у з’їзді і заявила про свій вихід із партії. Дещо згодом разом із бундівськими організаціями в Україні вони створили Українську соціал-демократичну «Спілку», яка увійшла до РСДРП (меншовицької фракції) на правах автономної частини. На думку лідерів цієї групи вона була більш послідовною у дотриманні марксистської ідеології. Поділяючи таку позицію, M. Галаган став членом «Спілки».

Більшість членів РУП на чолі з М. Поршем відстоювала її повну організаційну самостійність, допускаючи можливість лише федеративного зв’язку з РСДРП. Зрештою, та частина рупівців, яка гуртувалася навколо М. Порша, В. Винниченка, Д. Антоновича, С. Петлюри, М. Ткаченка проголосила утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Її провід прийняв соціал-демократичну програму західноєвропейського зразка, висунувши лозунг автономії замість самостійності України.

М. Галаган зазначає, що його не зовсім задовольняла позиція РСДРП в національному питанні, яке ця партія думала розв’язати шляхом «визнання рівноправності всіх мов та заведення широкого місцевого й обласного самоврядування». Проте і в РУП домагання автономії України не було чітко визначеним. Для багатьох українських соціал-демократів достатньо було того, що «РСАРП в своїй програмі без застережень визнавала право націй на самоозначення, і не було причини думати, шр іуя партія відмовить такого права українцям» (с 115). «Правильно то було чи неправильно, але стояв я тоді за об’єднання всіх соц-дем. партій Росії, і тому… дав свою згоду на вступления до „Спілки"», — згадував згодом М. Галаган (c. 115) 5 5 5. ДА СБУ. — Ф.6. — Спр.69840-фп. — Т.1. — Арк.6. .

Протягом 1905–1907 рр. він працював у центральному проводі «Спілки», займався переважно пропагандистською діяльністю на Чернігівщині, Київщині та Полтавщині. За його словами, авторитету організації сприяло й те, що за її списками було обрано послів до Державної думи. Влітку 1907 р. М. Галаган обійняв посаду секретаря «Спілки» і фактично тримав у своїх руках всі зв’язки з місцевими осередками. Згадуючи цей період у своєму житті, він зазначав, що весь час відчував небезпеку арешту, в його помешканні жандарми декілька разів робили обшуки. Загроза насамперед полягала в тому, що серед членів «Спілки» була група, яка відстоювала ідею необхідності збройного повстання і проводила акції по захопленню зброї на військових складах. Крім того, М. Галаган виїжджав до Галичини для добування паспортів та налагодження транспортування в Україну нелегальної літератури.

На початку 1908 р. центральний провід організації був майже повністю розгромлений, більшість його членів зазнали репресій з боку влади. М. Галаган кожного дня чекав арешту. Після допитів у Київському жандармському управлінні він залишився на волі, але переніс тяжку нервову хворобу, наслідком якої стала екзема.

Восени 1908 р. він з кількома своїми партійними товаришами намагається відновити контакти з місцевими осередками та налагодити діяльність «Спілки». Проте посилення реакції фактично зводить ці намагання нанівець, все очевиднішою ставала загроза провокацій та арештів. «Ступнево ця революційна пращ сама собою занепадала й нарешті припинилась», — констатував М. Галаган.

У 1909 р. М. Галаган отримав диплом першого ступеня. Однак через свою «неблагонадійність» тривалий час не мав можливості влаштуватися на роботу за фахом. З великими труднощами дістає посаду урядовця у Київському відділенні Волзько-Камського комерційного банку 6 6 6. Там само. — Арк.24. . Після випускного іспиту 1909 р. йому запропонували посаду на кафедрі хімії Київського університету, але «неблагонадійність» стала на заваді науковій кар’єрі. У 1910–1911 рр. М. Галаган перебуває на військовій службі в чині рядового у 29-му піхотному полку 7 7 7. Там само. . У 1912 р. під час військової перепідготовки він був підвищений до рангу прапорщика 8 8 8. Там само. — Арк.25. . Протягом 1911–1913 рр. продовжував працювати урядовцем банку, згодом деякий час у Чернігові як практикант Управління інспектора сільського господарства з культури боліт та лугознавства, готувався для складання іспиту на спеціаліста у цій галузі 9 9 9. Там само. . «В ближчій перспективі вирисовувалося приділення до Ризької політехніки для удосконалення, а потім і наукова поїздка до Німеччини, може, й Швейцарії», — згадував М. Галаган. У той час йому здавалося, що він «нарешті попав нібито на добру дорогу…» (с. 149).