Микола Галаган: З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

У травні 1902 р. М. Галаган закінчив Колегію із золотою медаллю і вступив на природничий факультет Київського університету. На той час вже сформувалися такі складові його світогляду як марксизм і дарвінізм. Засвоєнню дарвінізму сприяло студіювання предметів на факультеті природознавства, а лекції проф. Желєзнова допомагали сприйняттю марксизму. «Наслідком слухання тих лекцій, участі в семінарі та самостійного студіювання засвоїв я собі марксівську ідеологію», — писав М. Галаган (с. 97).

В університеті він автоматично став членом української студентської громади, до якої належали і майбутні провідники українською соціал-де-мократичного руху: Д Антонович, В. Винниченко, А. Лівицький, М. Порш, Ол. Скоропис-Йолтуховський, В. Степанківський, М. Ткаченко, М. Троцький, В. Чехівський та ін. «Душею громади був повний кипучої енергії й чинної волі Д Антонович , — згадував М. Галаган, — виділявся розумніш, самовпевнений М Порт, що завжди авторитетно говорив на зборах, заклавши руку за борт розстебнутого на два гудзики студентського сюртука; їх доповнював своїм аналітично-теоретичним розумом М. Ткаченко, трохи флегматичний у своїх, промовах, але повний внутрішнього огню, що світився в його впалих темних очах; чільне становище займав А. Лівицький» (с 97). Всі вони були діяльними членами РУП. У своїх спогадах М. Галаган торкається питання про ставлення тогочасної революційної української молоді до культурницької праці української інтелігенції, яка, на переконання рупівців, не мала перспективи.

Ці закиди лише до певної міри можна вважати справедливими. Дійсно, аполітичний характер українського руху став серйозним гальмом на шляху національного відродження. Однак слід усвідомлювати, що культурницька діяльність української інтелігенції не була безплідною. Хоча в межах Наддніпрянської України вона була зведена до науково-просвітницької та літературної праці, проте містила в собі велику потенційну силу. Наприкінці XIX ст. зусиллями діячів нової генерації Б. Грінченка, В. Самійленка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, А. Кримського, О. Кониського та ін. було закладено підвалини потужнього суспільно-політичного руху.

Активна громадська діяльність української інтелігенції, душею якої був В. Антонович, незважаючи на її культурницьке забарвлення, мала, безперечно, політичне значення і викликала невдоволення влади.

Київський генерал-губернатор Чертков відверто заявляв, що «украинский вопрос окончится только тогда, когда я с корнем уничтожу эту хибарку на углу Кузнечной и Жилянской улиц», маючи на увазі будинок В. Антоновича 3 3 3. Дорошенко Д Володимир Антонович. — Прага, 1942. — С.85. . Саме зусиллями останнього, а також О. Кониського була створена всеукраїнська Загальна організація, яка мала об’єднати всіх свідомих та активних українців Російської імперії. Плідна культурницька діяльність українського громадянства сприяла формуванню нової генерації українців, які прагнули послідовно виборювати всю повноту політичних і національних прав українського народу.

На цьому ґрунті власне і почалось творення українських — незалежних від російських — політичних партій, першою з яких і стала Революційна українська партія (РУП). Вона виявилася фактично засновницею українського революційного руху, який ставив за мету не лише повалення самодержавства, а й національне визволення українців.

Перебування М. Галагана у складі студентської громади стало етапом на шляху до його праці в партійній організації РУП.

На початку діяльності цієї партії переважав радикально-національний напрям роботи, душею якої був М. Міхновський. Він відстоював необхідність збройної боротьби за права українського народу, за його повне національне визволення, «без чого неможливе і його соціальне визволення з темряви, визиску і рабства» 4 4 4. Терещенко Ю. І., Курило В. М. Історія України: у двох кн. — кн.1. — К, 1995. — С.347. . М. Міхновський висував тезу про незаконність панування російського царизму в Україні, критикував діяльність попередників РУП та закликав до боротьби за державну самостійність власними силами.

Особливо активною була діяльність рупівців у 1902 р. під час селянських виступів в Україні. Однак під впливом загальноросійського соціал-демократичного руху з другої половини 1902 р. РУП почала відходити від радикально-національних лозунгів і перейматися марксистською ідеологією, що спричинило розпад партії і створення низки нових політичних організацій.