Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

Ще на початку 1902 р. від РУП відкололась її національно-радикальне крило, яке утворило Українську народну партію на чолі з М. Міхновським. Величезне значення УНП полягало в її намаганні спрямувати український національно-визвольний рух на шлях боротьби за створення української незалежної держави. Цьому завданню були підпорядковані програмові документи партії, написані М. Міхновським, і зокрема його «Десять заповідей УНП», які утверджували в українському суспільстві усвідомлення необхідності протидії російському шовінізму, його асиміляційним намаганням.

Ідея самостійності України в той час ще не сповідувалася більшістю українського подітикуму, який виріс на фунті драгоманівської концепції федералізму. Саме вона стала джерелом автономістсько-федералістичного погляду на майбутні взаємин України й Росії, який сповідувала більшість українських політичних течій — від соціал-демократів до лібералів-посту-повців. З виходом УНП Революційна українська партія все виразніше еволюціонувала у соціал-демократичну організацію.

З початку 1903 р. М. Галаган вже працював у гуртку пропагандистів, «виразно-марксистського характеру». М. Ткаченка, який керував цим гуртком, він вважав своїм партійним «хрещеним батьком». Поряд із вивченням теоретичних питань, члени гуртка опановували методи агітації та пропаганди серед робітництва та селянства. Проте вже невдовзі М. Галаган почав займатися і практичною партійною роботою у Київському комітеті РУП. «Без вагань і сумнівів вступив я на шляхреволюційної соціалістичної боротьби, хоч мене до того не могли стимулювати почуття класової ненависті до визискувачів чи свідомість своїх класових інтересів », — наголошує він (с. 99).

М. Галаган фрагментарно описує цей складний етап свого життя, зупиняючись лише на найбільш яскравих епізодах. Протягом 1903–1904 рр. він організував нові гуртки, займався пропагандою серед селян та робітників у селах та містечках Київщини й Чернігівщини, дописував до друкованого органу РУП — газети «Селянин».

У цей час Україною прокотилася хвиля арештів та обшуків. Заарештований 4 лютого 1904 р. М. Галаган вісім місяців відсидів у Лук’янівській в’язниці, де одержав звістку про народження сина, якого подружжя Галаганів назвало Миколою \ 4 жовтня 1904 р. він був звільнений з ув’язнення та відправлений на батьківщину під нагляд поліції. Повернувшись до університетських студій наприкінці 1904 р., одночасно відновив і працю в партії. Зокрема, за дорученням партії займався організацією громад середньошкільників.

В соціал-демократичному середовищі, яке зароджувалося у надрах РУП, не було єдності у поглядах на співвідношення національного і соціального в революційній діяльності, перспективи, характер і зміст розв’язання української проблеми, між лідерами РУП існували серйозні розходження в цих питаннях. Значний інтерес викликає характеристика М. Галаганом стосунків у проводі партії, насамперед між її провідниками — В. Винниченком та М. Поршем. «Цей провід не виявляв якоїсь цілості й однозгідності; навпаки, між обома провідниками все була незгода, — згадував він. — Могли бути тут, звичайно, і чисто суб'єктивно-особистого характеру причини… були це дві різні натури з різними характерами, різними темпераментами; дві різні виразно означені індивідуальності». «М. Порш явно схилявся до думки про необхідність ставити виразно питання про економічне й політичне усамостійнен-ня України, тоді як серед інших провідників партії ця думка не знаходила своїх прихильників», — зауважував М. Галаган (с. 109). Отже, лідери розходились у питаннях принципово-програмового характеру.

Ці свідчення певною мірою пояснюють причини серйозних розходжень, які з усією гостротою постали у середовищі українського політичного проводу під час буремних подій 1917–1918 рр. Водночас, на думку М. Галагана, були й інші причини розходження між обома провідниками, які були викликані різними поглядами на методи революційної боротьби. За його словами, В. Винниченко мав більше нахил «до методи „d’action direkte “, тоді як М. Порш обстоював необхідність глибокої попередньої підготовки до виявлення революційної чинності».

М. Галаган показує, наскільки складним було ставлення до розв’язання головних програмових питань проводом РУП і насамперед у вирішенні національного питання. «Амплітуда колихань була тут просто неймовірна: від „самостійної України" до трактування національного питання як „неіснуючого питання" », — зазначає він (с 113). Деякі представники РУП, відстоюючи ідею класової пролетарської партії, схилялися до думки про необхідність об’єднання всіх національних соціал-демемократичних сил у єдину для всєї Російської імперії «партію пролетаріату», але практичних кроків до цього не здійснювали. Усвідомлюючи неспроможність РУП зайняти більш чітку позицію, М. Галаган все частіше думав про вихід з партії. Він писав, що студіювання праці К Маркса «Капітал» привело його до «необхідності критично подивитися з погляду марксизму на позиций характер самої РУП». Він твердо вірив, що «ставши на ґрунт марксизму та бажаючи бути пролетарською партіею, мусіла б вона (РУП. — Авт.) знайти собі відповідну соціальну базу, ц. є. організувати коло себе й своєї програми робітництво, справжній промисловий пролетаріат на Україні» (c. 11).