Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Але у XVIII столітті таке поєднання не прижилося на картах Європи. Голландська карта Адама-Фрідріха Цюрнера 1712 року, складена для Авґуста, курфюрста Саксонського і короля Польського, також не надто симпатизувала справі угорської незалежності, але утверджувала окремішність Східної Європи простим зафарбуванням Угорщини як частини «Turcia-Europaea», тобто османської частини Європи. Зафарбована жовтим кольором Угорщина була явно відокремлена від Священної Римської імперії, забарвленої в рожеве, зате зливалася з Хорватією, Боснією, Далмацією, Семигородом, Волощиною, Молдавією, Бесарабією, Болгарією та (229) Сербією. На мапі Ґійома Деліля, виданій 1724 року в Парижі, штриховані кордони вказували, що Угорщина була частиною «Turquie d’Europe» *. На голландській мапі де Віта, опублікованій в Амстердамі 1730 року, з претензіями на те, що вона «accuratissima» **, Угорщина разом з Волощиною, Молдавією й Болгарією входила до складу османської частини Європи 45, хоча після 1699 року називати Угорщину частиною Османської імперії було не те що не «accuratissima», а просто неправдою, якщо говорити про правду в термінах політичного суверенітету. Європейські картографи мали на думці іншу правду, правду образів та асоціацій, що часто суперечили, здавалося б, усталеним фактам міжнародних відносин.

* Європейської Туреччини (фр.).

** Найточніша (лат.).

Погодившись на певний компроміс, картографи впродовж XVIII століття зображували Угорщину як окреме політичне утворення, не пов’язане ані з Габсбурзькою, ані з Османською імперіями. Невловність політичних реалій на початку XVIII століття зумовлювалася повстанням Ракоці, під час якого політична доля Угорщини була справді невизначеною, адже угорці боролися за свою незалежність. На мапах цей невизначений перехідний період надовго пережив Сатмарський мир 1711 року, коли право Габсбурґів успадкувати ці землі тріумфувало разом із їхньою зброєю. Цілком випадкова подія лише посилила значення цього періоду для картографії наступних поколінь. У 1706 році, коли повстання було в самому розпалі, сталося сонячне затемнення, що викликало величезне зацікавлення вчених географів, які використовували його в астрономічних розрахунках, укладаючи карти різних територій. Момент сонячного затемнення став точкою відліку картографії, тож відтоді на мапах зображали світ таким, яким він був 1706 року. З наукового погляду цей факт не мусив вплинути на кольори мап, але розфарбовування не було наукою, і карти, як і раніше, відображали невизначений політичний статус Угорщини 1706 року, позначаючи її як незалежну державу. В 1720 році у Нюрнберґу Йоганн Гоманн надрукував карту «Затемненої Європи» («Europa Eclipsata»), тобто Європи 1706 року, де Угорщину й Семигород було (230) виділено зеленим кольором. У 1743 році Йоганн Гаас уклав карту Європи, що її видали згодом нащадки Гоманна, де теж наголошувалося на окремішності «Угорщини», яка в цьому випадку також охоплювала Молдавію, Волощину та Болгарію. Цю мапу було перевидано 1777 року 46. Отже, незалежність Угорщини як загальний культурний стереотип, породжений політичною невизначеністю, підтверджувався та зберігався на мапах упродовж сторіччя габсбурзького панування. Карта Моля, укладена для Мальборо, була політично достовірною, але не змогла подолати глибоких уявлень та асоціацій, що формували концепцію Східної Європи.

Якщо Угорщину, Молдавію, Волощину та Болгарію як суміжні землі можна було легко зафарбувати одним кольором, то культурний і географічний зв’язок між Угорщиною та Богемією був значно менш очевидним. 1720 року Анрі Абрагам Шателен опублікував в Амстердамі свій «Atlas Historique», пообіцявши не лише нові мапи, але також «наукові студії п. Ґудвіля про історію кожного краю». Ґудвіль був тим-таки французьким еміґрантом у Голландії, який під час повстання Ракоці відстоював інтереси Габсбурґів. Він, звісно, допасував історію до власних політичних поглядів: «Кажуть, що угорці походили від скіфів, жорстокого народу, що живився лише кров’ю». Вони були «варварами», котрих середньовічна Священна Римська імперія «справедливо покарала за їхні розбої та звірства» 47. Втім, політичні погляди Шателена і Ґудвіля найяскравіше відбилися в самій організації атласу. Перша частина другого тому охоплювала «Німеччину, Пруссію, Угорщину й Богемію», що нагадувало мапу Молля, складену для Мальборо в 1712 році. Крім того, історичний та географічний описи цих земель було впорядковано так, що Угорщину розглядали разом із Богемією.