Я ж хочу зараз розглянути друге твердження. Навіть якщо національна держава зберігає за собою важливу роль в економічному і військовому житті розвинутого індустріального суспільства, чи не вдовольняли б регіонально-континентальні об’єднання й федерації ці потреби краще у тривалій перспективі? Так, справді, сьогодні ці об’єднання та федерації мало чим можуть похвалитися; вони явно мало записали на свій рахунок на шляху до політичного успіху. Об’єднання Сирії та Єгипту в Об’єднану Арабську Республіку було нетривалим, як і включення Сингапуру в Малайзію або вільніший союз трьох східноафриканських держав — Кенії, Уганди і Танзанії. Те саме з мертвонародженою Західноафриканською федерацією. В інших випадках федерація існує в постійній напрузі: в Бельгії, Індії та Канаді. У колишньому Радянському Союзі централізована версія федералізму завалилася; залишається побачити, чи якась видозміна вільнішого конфедеративного ладу посяде її місце. У випадку Югославії важко навіть уявити, щоб щось урятувалося на уламках федеративної партійної системи, створеної Тіто.
Ті країни, де федерація витримала іспит часом, зокрема Сполучені Штати, Австралія і Швейцарія, завдячують цим успіхом певній початковій історичній та культурній спорідненості серед населення. Їх підпирало етнічне ядро або, як у Сполучених Штатах, його великий уламок. Знов-таки, етнічне ядро формує історичне й культурне підґрунтя для високого рівня децентралізації та територіального розповзання повноважень, але підпирає почуття солідарності.
Однак регіонально-континентальні об’єднання і федерації мають ширші функції та глибші основи. Я маю на увазі об’єднання, засновані на культурній спорідненості і такі, що містять ідеологію «пан» — націоналізму. Прикладами можуть бути панарабізм, панафриканізм, пантюркізм, панлатиноамериканізм. Такими були панславізм і пангерманізм кінця XIX ст, які часто непомітно переходили в російський та німецький іредентизми. Так само задля іредентистських цілей скористався пантюркізмом режим молодотурків (він допоміг виправдати масові вбивства й «переміщення» вірменів) через посилання на лінгвістичну й расову спорідненість тюркомовних спільнот із монголами включно [191] Приклади культурного успіху й політичного провалу «пан» — рухів див. у: Kohn (1960) про панславізм та Landau (1981) про пантюркізм.
!
Функції таких «пан» — націоналізмів суперечливі. З одного боку, вони начебто свідчать про витіснення наявних держав в інтересах набагато більших наддержав та наднацій. З іншого боку, вони підтримують національну державу, прив’язуючи її до ширшої категорії «захищених» держав та зміцнюючи її культурні контури й історичну ідентичність через протиставлення культурно відмінним сусідам і ворогам. Вони створюють новий набір «хранителів кордону», новий комплект символів і міфів, спогадів [memories] та цінностей, які відмежовують включені національні держави від інших. Гасло «Ми всі — африканці» у 1960-ті pp. стало не просто лозунгом колонізованих і упосліджених, а й ствердженням відмінності і почуття власної гідності через культурну єдність [192] Про цей лозунг див.: Mazrui (1966). Ґрунтовну історію панафриканізму див. у кн.: Geiss (1974).
.
З чисто політичного погляду «пан» — націоналізми слід уважати провальними. Вони ще збереглися у вигляді політичних форумів і регіональних впливів, які навряд чи провіщають прорив у політичних та економічних стосунках. Сумнівно й те, що вони витіснили б або могли б витіснити окремі національні держави, якщо це коли-небудь ставилося за мету. Навпаки, можна стверджувати, що їхня функція полягала в нормалізації і за її допомогою в легітимізації національних держав. Ці ширші континентальні або регіональні об’єднання у підсумку залежать від доброї волі й співпраці окремих їхніх членів, як це можна зрозуміти на прикладі демонстративної непокори Саддама Хусейна більшості в Лізі арабських держав напередодні війни в Перській затоці. Але завдяки цій співпраці об’єднання культурно близьких держав можуть використовувати систему важелів на міжнародних форумах і над громадською думкою частково через використання позитивних стереотипів і частково через голосування блоком. Навіть на обмеженішому рівні міждержавних економічних та екологічних проектів культурна близькість і «пан» — націоналістичні ідеології можуть зміцнити взаєморозуміння і співпрацю, хоч національні держави завжди співпрацювали в особливих справах і над особливими проектами, які вони розцінювали як такі, що стосуються їхніх особливих «національних інтересів». Помилково гадати, ніби національні держави завжди були настільки суверенними й незалежними, як вони полюбляють себе зображати [193] Про обмеження економічного націоналізму див.: Johnson (1968) та Mayall (1990, розділ 5).
.
Читать дальше