Поза цими доводами лежать дуже відмінні оцінки того, що раніше пов’язувало індивідів у Європі, а саме оцінки націй та національних ідентичностей. Економічні доводи й політичні надії та страхи часто приховують ще більш невловиму й важку проблему національної культури — цінностей, символів, міфів, пам’яті й традицій, які пов’язують людей в одне ціле і наділяють їх особливою значущістю й долею. Яка природа цієї спадщини й культури для кожної спільноти? Як вона змінилася за останні кілька десятиліть? І яким буде вплив «Європи» на ці культури й ідентичності?
У цьому питанні слід постійно тримати в голові дві зауваги: по-перше, різне значення культурних ідентичностей на індивідуальному й колективному рівнях. На рівні індивіда ідентичностей багато й вони часто ситуативні. Як згадувалося в розділі другому, людські істоти мають численні ідентичності — родини, ґендеру, класу, регіону, релігії, етносу й нації. При цьому та чи та в різний час переважає решту залежно від багатьох обставин. Удома ми можемо відчувати, що належимо до конкретного класу або регіону; за кордоном ми можемо розглядати себе і нас розглядатимуть інші як членів конкретної етнічної або національної групи. Для одних цілей нашу ідентичність означуватиме релігійна спільнота, для інших це буде ґендер або родина. На практиці ми схильні вільно і порівняно легко ковзати між цими ідентичностями відповідно до контексту й ситуації. Лише час від часу ці численні ідентичності спричиняють тертя, і вже зовсім рідко вони переходять у справжній конфлікт [197] Див. вище розділ 2 примітки 2–3 та A.D. Smith (1991, розділ 1).
.
Однак ідентичності бувають не тільки «ситуативними». Вони можуть ще й «нав’язуватися». На колективному рівні мають значення не вибір і почуття індивідів, а природа колективних уз. За рахунок соціалізації, спілкування й часом примусу ми виявляємося зв’язаними конкретними ідентичностями від самісінького народження. Можна намагатися чинити опір цій силі над нами, та наші спроби можуть виявитися марними. Так часто буває з етнічними й національними узами. Вони добрий приклад того, що Еміль Дюркгайм описав би як загальну, зовнішню й зобов’язувальну властивість соціальних фактів. Від покоління до покоління ці узи справляють потужний вплив на наше життя; вони можуть лишатися тривалими й життєздатними силами, попри відступництво навіть великої кількості індивідів. Виживання деяких дуже давніх етнічних груп і націй усупереч відступництву й внутрішньому тертю — від вірменів і євреїв до китайців і японців — це доказ живучості принаймні деяких етнічних уз та розмежувань протягом тисячоліть, незважаючи на періодичні перетворення їхнього культурного змісту й відступництва окремих їхніх членів [198] Про окремі причини виживання цих етносів див.: Armstrong (1982) та A.D. Smith (1986a, розділ 5); про теорію «соціального кордону» див.: Barth (1969, Вступ).
.
Отже, принаймні теоретично народи Європи цілком можуть відчути, що вони мають більше, ніж одну культурну ідентичність: почувати себе сицилійцем, італійцем та європейцем або фламандцем, бельгійцем та європейцем (так само як і бути водночас жінкою, середнім класом, мусульманином абощо). Водночас варто поцікавитися і таким питанням: який відносний радіус дії цих «концентричних кіл відданості»? Яке з цих кіл політично вирішальне, а яке має найбільший ефект для щоденного життя людей? І яка з цих культурних ідентичностей та лояльностей може виявитися найтривалішою й найживучішою [199] З приводу «концентричних кіл відданості» див.: Coleman (1958).
?
Другий пункт, на якому слід зупинитися: об’єднання Європи, там де настає, і тоді коли настає, значило й може значити дуже різні речі, залежно від рівня, на якому до нього підходять. Мовою повсякдення часто воно просто означає створення спільного ринку без жодних політичних конотацій. Крім цього, воно може означати прихильність до федералізму, який розглядається як реалізація економічного об’єднання. Жодне зі значень не несе посилань на культурний рівень об’єднання. Часто існує мовчазне припущення, ніби федералізм тягне за собою певну міру культурної конвергенції, принаймні в термінах об’єднавчої європейської ідентичності та спільноти, яка охоплює наявні національні ідентичності. Але це означає змішування політики й культури, і хоч вони в окремих випадках бувають тісно пов’язаними, ці рівні слід брати окремо [200] Приміром, у стародавній Греції спільна еллінська культура не призвела до політичного союзу міст-держав, хоча деякі з них змушені були приєднатися до Спартанської ліги або Делоського союзу, очолених Спартою та Афінами (як і до подальших ліг). І навпаки, політична унія Бельгії не призвела до появи спільної культури. Див.: Finley (1986, розділ 7) про стародавню Грецію та Zolberg (1977) про Бельгію.
.
Читать дальше