Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

У Франції, як і у вільгельмівській і веймарській Німеччині, євреї вперто намагалися асимілюватися, але в» кінцевому підсумку досягли успіху (якщо це взагалі мало місце) лише в окремих випадках. Чинники антисемітизму — економічні, соціальні, расові, однак закорінені в давніших, головно релігійних, означеннях й антагонізмах — не допускали жодної великомасштабної колективної асиміляції. Це не просто приклад доживання до сучасної епохи домодерних категоризацій і ворожнеч. Початок цього — у внутрішньому протиріччі в самісінькому серці національної держави між всезагальною концепцією громадянства з її уніфікованими правами та обов’язками і неминуче партикуляристською концепцією «народу», тобто тієї спільноти, членом якої є кожен громадянин. Тепер треба повернутися до етнічної основи досить багатьох націй. Ці спільноти самі часто походили від домодерних народностей та успадковували їхню пам’ять і традиції, символи й міфи, цінності: єдині народи часто є нащадками цих «народностей» і зазвичай зберігають деякі з їхніх етнічних уз та рис. Хоча національна держава може «народжуватися наново» (в Перший рік Революції), її члени й спільнота, яку вони утворюють, мають попередників, передісторію підкорення, блукання, вигнання, страждань, і, хай там як, це таки передісторія, а звідси — і відчуття спільного досвіду, який відділяє цей народ від інших і наділяє його членів почуттям приналежності [161] «Великі революції» наставали у народів із давньою етноісторією, а націоналізм швидко втручався, або навіть частково мотивував хід їхніх революцій; див., наприклад: С. Johnson (1969) — про націоналізм маоїстського Китаю та Gildea (1994) — про революційну Францію. .

Але справа не тільки в етнічному родоводі. Дуже часто існує сильне спільне переконання в моральній вищості, відчуття центральності й незамінності культурних цінностей національної спільноти, яке можна вислідкувати від ранішого культивування елітами домодерних етносів міфу про етнічну обраність. Якщо в минулому такі міфи за характером були засадничо релігійними, тепер вони часто перетворилися на секуляризовані вираження етнічної вищості принаймні у своїх офіційних версіях. Навіть сьогодні за публічною версією нерідко лежить глибший релігійний зміст в аспекті розуміння цінності й гідності національної спільноти — той, який неминуче оповиває аурою винятковості етнічну спільноту-ядро нації. Це те почуття національної гідності та обраності, яке існує у Франції так само, як і у Південно-Африканській Республіці, у Сполучених Штатах так само, як в Ізраїлі чи Японії, в Австралії так само, як у Шрі-Ланці [162] Про окремі сучасні міфи обраності див.: Thompson (1985) — про африканерський Завіт (легенда про укладення Завіту (договору) між Богом та африканерами-першопоселенцями напередодні битви біля Кривавої ріки (1838), який приніс їм перемогу над армією зулусів і засвідчив обраність їхньої нації. — Прим. пер.); Kapferer (1988) — щодо австралійського міфу про анзаків (анзаки — солдати Австралійського і новозеландського армійського експедиційного корпусу в роки Першої та Другої світової війни, які начебто проявили дива мужності під час світових воєн, дарувавши австралійській нації її бойове хрещення і мучеників; назва утворена за першими літерами Australian and New Zealand Army Corps. — Дрилі, пер. ); O’Brien (1988) — щодо міфів про заснування й призначення Сполучених Штатів; та Yoshino (1992) — про віру японців у їхню культурну унікальність. З приводу деяких дилем єврейських та ізраїльських міфів про ідентичність див.: Segre (1980) та A.D. Smith (1992c). .

Одне слово, модерні нації водночас та неодмінно громадянські й етнічні. Стосовно національної держави індивід є громадянином із громадянськими правами й обов’язками і отримує всі вигоди модерності через посередництво безособової і безсторонньої бюрократії. Відтак, націоналізм національної держави як бюрократичний, так і громадянський, оскільки національна держава інституціоналізована й представлена через бюрократію та її органи в їхніх зв’язках із її громадянами. Отже, бюрократія і її персонал все більшою мірою утворюють місцеположення націоналізму національної держави, не просто в термінах матеріальних і статусних інтересів посідачів бюрократичних посад, а в термінах могутності, єдності й інтересів самої національної держави, чиї представники — як зовнішні, так і внутрішні — є цивільними службовцями і функціонерами, котрі працюють на органи національної держави, реалізуючи її закони й інтереси.