Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Публічна освіта приречена деякими теоретиками бути центральною для появи «високої», освіченої культури, а звідси й однорідної нації. Певно, що більшість урядів з кінця XIX ст. бачили одним зі своїх першочергових обов’язків установлення, фінансування й усе більше спрямовування системи публічної освіти — обов’язкової, стандартизованої, ієрархічної, під наглядом академії та з видачею дипломів, — щоб створити дієву робочу силу та лояльне гомогенне громадянство. Це було явною метою французької Третьої республіки після поразки Франції у франко-прусській війні 1870 р. Система масової, стандартизованої, публічної освіти була використана як одне з ключових знарядь уніфікації та створення «француза», здатного чинити опір Пруссії і відвоювати території Ельзасу й Лотарингії, втрачені після поразки французів у тій війні. Для досягнення цієї мети було залучено нові практики фізичного тренування й нові ідеали старогрецької атлетичної краси, які прийшли на місце попередньої інтелектуалістської й католицької зневаги до тіла й фізичної діяльності. Лідери Третьої республіки використовували ще й викладання стандартної історії за типовим підручником Лавісса для різних шкільних класів, щоб прищепити спільне відчуття величі минулого Франції, її героїв і достоїнств, а також її видатного місця серед народів. Критерій величності був переважно територіальний — спроможність розширити кордони Франції, інтегрувати й уніфікувати ЇЇ населення. Тому-то Ришельє та Людовик XIV, французький король, отримали високі оцінки всупереч своїм монархічним цілям, тоді як баланс Наполеона — при всьому його початковому республіканському патріотизмі — був глибоко суперечливим: протягом 1814–1815 pp. він утратив більшість територій, які Франція здобула в ході революційних воєн. Мало того, виведення французької величі аж від Хлодвіга спиралося на династичну спадковість і живучість територіального шестикутника [152] Оскільки контур території Франції має форму шестикутника, французи називають свою країну «L’Hexagone» — шестикутником. в основі концепту французького королівства й держави. Саме цю націоналістичну історію мали вивчати французькі (включно з колоніями) діти в кожній школі і в кожному класі згідно з державним декретом [153] Про цей наголос на вирішальній ролі систем масової стандартизованої публічної освіти для творення націй див.: Gellner (1983, розділи 3–4). Щодо випадку французької Третьої республіки див. класичне дослідження: Е. Weber (1979); дослідження підручників з історії від 1880-х до 1980-х pp. див.: Citron (1988); а щодо прищеплювання грецьких ідеалів фізичної краси після поразки від Прусії див.: Leoussi (1992). .

Не менший наголос на використанні масової публічної освіти робили тогочасні японці. Тут через кілька років після реставрації імператорської влади Мейдзи 1868 р. японські реформатори-аристократи, котрі очолювали країну, видали Імператорський рескрипт про освіту (1890), який постановив, що відданість імператору має бути провідним принципом масової державної освіти в країні. Метою реформаторів, звичайно ж, було перевершити й конкурувати з модерними західними державами та суспільствами їхньою власною зброєю; вони були переконані, що в світській освіті — ключ до західного військового й економічного успіху. Для досягнення цієї мети вони заснували широкомасштабну ієрархічну систему освіти, щоб прищепити сучасні уміння та японські імперські цінності. Ще новіші приклади гомогенізації через масову публічну освіту можна знайти в нових державах Азії й Африки. У більшості випадків стандартні літературні й історичні тексти докладно оповідають про внески й історію нації та її героїв. В інших випадках, передусім у деяких ісламських державах, звертаються до релігійного аспекту для підтримки й реінтерпретації того, що, по суті, є націоналістичними цілями й цінностями. У Єгипті в часи Насера, наприклад, ісламські арабські елементи були асимільовані державною освітньою політикою, всупереч тому, що, як і в Сирії, єгипетський націоналізм був світським за орієнтацією. Суттєво те, що система масової освіти, яка прищеплює такі спільні цінності й світогляди — це державна система під державним контролем. У Нігерії й Кенії, в Сирії й Іраку, в Ізраїлі та Єгипті, в Малайзії й Сингапурі держава прямо втручалася, щоб спрямовувати, а також засновувати й фінансувати систему масової освіти [154] Про Японію епохи Мейдзи див.: Lehmann (1982, розділ 8, особливо с. 259–265); про роль держави в ісламських країнах див.: Rosenthal (1965); а про Єгипет за Насера див.: Vatikibtis (1969). .