Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Процеси бюрократичної інкорпорації відбувалися по-різному. Вони включали відомі заходи державотворення: створення єдиного правового кодексу і судової системи по всій території, створення єдиної системи оподаткування і фіскальної політики, спорудження об’єднаної транспортної й комунікаційної системи, модернізація адміністративного апарату й централізація контролю в руках правителя у столичному місті, формування професійних кадрів кваліфікованого персоналу для ключових адміністративних інституцій, а також створення дієвих військових інституцій і технологій під контролем центру. На пізнішій стадії до процесів державотворення були долучені заходи із соціального захисту, охорони праці, страхування, медичного обслуговування та освіти, а їх зазвичай супроводжувало або йшло слідом за ними розширення виборчого права на середні, а потім і на нижчі верстви та, врешті-решт, на жінок [150] Про розширення виборчого права див.: Bendix (1964); про появу й зростання централізованих адміністрацій та професійного ведення воєн див.: Tilly (1975) та Giddens (1985). .

В ногу із процесами державотворення розвивалася сильна національна свідомість. Частково її розвиток був наслідком процесів державотворення, однак він був також вислідом, а пізніше і причиною процесів «розбудови нації», які накладалися на державотворення і могли бути відділені від нього хіба що аналітично. Цей термін часто вживають як синонімічний державотворенню, але фокуси й акценти розбудови нації досить відмінні.

До них входять:

• нагромадження, культивування і передача спільної пам’яті, міфів та символів спільноти;

• розвиток, відбір і передача історичних традицій та ритуалів спільноти;

• позначення, культивування й передача «самобутніх» елементів спільної культури (мова, звичаї, релігія і т. д.) «народу»;

• насадження «самобутніх» цінностей, знань та настанов позначеному населенню через стандартизовані методи й інституції;

• відмежування, культивування й передача символів і міфів історичної території або вітчизни;

• відбір та культивування талантів і ресурсів у межах демаркованої території;

• встановлення загальних для всіх членів позначеної спільноти прав та обов’язків.

Наголос у рамках усіх цих процесів робився на суб’єктивному: це переважно настанови, сприйняття й емоції, пов’язані з символами, міфами, спогадами, традиціями, ритуалами, цінностями й правами. Але вони до того ж передбачають і конкретні набори «об’єктивних» видів діяльності: упізнавання, культивування, відбір, позначення, збереження та насаджування цінностей, символів, спогадів тощо. Такі процеси розбудови нації також ув’язуються з нашим робочим означенням нації як «найменованої сукупності людей, яка має спільні міфи й спогади, масову громадську культуру, позначену вітчизну, економічну єдність та рівні права й обов’язки для всіх її членів» [151] Це означення див. на с. 84; досить відмінне бачення порядку денного «розбудови нації» див.: Deutsch and Foltz (1963). Соціально-комунікаційна модель Дойча робить наголос на обсязі повідомлень та механізмах їхньої передачі, але вона не уточнює змісту спільних спогадів — культури, спільноти, батьківщини, — які передаються між поколіннями, та не оцінює належним чином силу символів, міфів і традицій, утілених у звичаях, ритуалах і церемоніях. .

Проте впродовж XIX і XX ст. відбулося величезне зростання могутності й повсюдне проникнення «наукової держави» як ключового складника ширших процесів модернізації. По суті, це означало, що бюрократична держава шукала шляхів використати науку й найостанніші технології, щоб посилити свою ефективність і дієвість як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах. І хоч економічному контролю держави зараз кидають виклик гігантські транснаціональні компанії і практики, які домінують у більшій частині земної кулі, хоч її військова перевага була спочатку обмежена ядерною монополією наддержав, а потім інтернаціоналізацією командних структур та військових технологій, її соціальна й культурна сила й усюдисущість у кожному разі виросли, всупереч безпрецедентним перетворенням, що постали з комп’ютерно-інформаційної технології та систем глобальних масових комунікацій.

Це можна коротко проілюструвати у трьох царинах: публічна освіта, мас-медії та культурна й соціальна політика. Усі три помітно позначаються на етнічному характері й національній ідентичності населення держави.