Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Отже, роль інтелектуалів і професіоналів має бути вміщена в триваліші історичні лаштунки і ширший культурний контекст. Стрижнем цього аналізу не можуть бути ні цілі та діяльність інтелектуалів, представників вільних професій та інших еліт, ні масові почуття і пам’ять простих людей, а часто складні відносини між тим і тим. У соціальній і політичній ролі інтелігенції маємо мініатюру нашого початкового парадоксу: добре відома «криза ідентичності», яка зачіпає так багато освічених людей, позаяк вони переходять від більш обмежувальної й традиційної форми суспільства до відкритішої, мобільнішої і плюралістичнішої, яка віддзеркалює суперечності ширшого суспільства. Освіта інтелектуалів-модернізаторів і представників вільних професій з її культурою критичного дискурсу й універсалістським раціональним і технічним етосом пов’язує їх із колегами в будь-якій країні. З іншого боку, відокремлюючи їх від етнічних родичів, від «народу», професійний раціоналізм установлює компенсаційний емоційний і культурний тиск відчуження, який можна розв’язати лише за допомогою нового типу ідентичності й спільноти. Цей тип етнічності й спільноти має ґрунтуватися на народнокультурній мобілізації та перепривласненні самобутньої історії, тобто бути типом модерної нації — автономної політичної спільноти, в якій інтелектуали і представники вільних професій можуть реалізувати свої вміння й навички, але вже на службі народу, своїм етнічним і громадянським співвітчизникам [142] Див.: Gouldner (1979) та посилання 40 вище, а також Shils (1960). .

Цей процес перепривласнювання етнічної минувшини також допоміг виплекати потужне релігійне відродження. Повернення багатьох світських мусульман у Боснії до ісламу, зростання сильних ісламських рухів серед ісламських спільнот на Заході й енергійна, інколи фанатична підтримка ісламу й індуїзму в Південній Азії, навіть повернення до націоналістичного православ’я в Росії — все пов’язане з посиленням етнічних уз і почуття етнічної обраності серед наїжачених етнічних спільнот, які почували себе наче в чужому, якщо не ворожому, середовищі. Це поєднувалося з глибокою амбівалентністю цінностей модерності. З одного боку, технологічна, економічна і військова потуга, пов’язана із західною модерністю, вселяє повагу і навіть наслідування, а з іншого — існує глибока відраза до того, що виглядає соціальним і моральним падінням, породженим неконтрольованим раціоналізмом і непогамовним прогресом. Ця відраза швидко набула релігійного й етнічного вимірів. «Захід» чи «західне християнство» категоризується як Інше, щодо якого «чисте», «благородне» чи «обране» має реалізувати свою справжню вартість і знайти спасіння. Це означає відкинути беззаконня «західних цінностей» на користь збереження традиційних сімейних структур і етнічних цінностей, стародавніх звичаїв і колективних вірувань. Хай там як, але саме через свої етнічні втілення ісламське, індуїстське, православне, юдейське і буддійське відродження стали політично результативними: в Ірані, Сирії й Алжирі, в Індії, Росії й Ізраїлі, в Шрі-Ланці, Бірмі й Тибеті. Це справедливо навіть у випадку шиїтської революції, яка загрожувала охопити Близький Схід. Її корені й розгортання в Ірані забезпечили сильний вплив іранського націоналізму на політичні вираження і діяльність мусульманських революціонерів-шиїтів, так само як іранських церковників і освітніх центрів [143] Про релігійні корені ісламської революції див.: Keddie (1981) та Halliday (1979) — про ширші геополітичні умови. Про Шрі-Ланку див.: Roberts (1993); про православ’я в Росії див.: Pospielovsky (1989). .

Тут криється особливо гостра суперечність. Поширення глобальних зразків політики й комунікацій допомогло відродити етнічні узи в багатьох спільнотах через повернення багатьох людей до релігії та релігійних міфологій, особливо в Індії, на Середньому Сході та в Африці. Але це не просто колективна відповідь страху і протесту проти тисків глобалізації в її західних формах. Таке відродження також можна знайти в деяких західних і вестернізованих центрах модерності: в Америці, Нідерландах і Японії, а також в Ізраїлі, Польщі, Ірландії й Мексиці. Протестантське відродження і ренесанс католицизму та юдаїзму, хоч і не такі приголомшливі, як повернення ісламу чи індуїзму, мали помітні наслідки і часто пов’язуються з етнічним самоствердженням і міфами про етнічну обраність. У таких випадках релігійні міфології діють як гаранти спасіння пригноблених етносів або як відновлювачі зневажених етнічних цінностей і стилів життя. Через міфи відроджуваної релігії та її обраних вірян сили модерності можна поставити під контроль та на службу інтересам маргіналізованих класів і етносів, або тих, що прагнуть піднесення [144] Див.: D.E.Smith (1974) — про здатність релігійних традицій мобілізувати маси; див. також: Banuazizi and Weiner (1986). Промовистий приклад ісламського і християнського відродження в сучасній Нігерії див.: Igwara (1993). .