Елена Апанович - Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність .

Особливо заслуговують на увагу роботи Олександра Петровича Оглоблина, якого вважають одним із найвидатніших сучасних істориків України. О. Оглоблин (1899–1992) закінчив Київський університет і був його професором. Однак майже півстоліття його науковоакадемічної і громадської діяльності пов'язано з визначними культурно-освітніми центрами Західної Європи і США. Він був автором понад 700 публікацій, в яких виявив виняткове знання першоджерел і історії України і рідкісний дослідницький дар поєднання глибокого аналізу із синтезом і філософським осмисленням історичного процесу.

Оглоблин належав до державницької школи української історіографії і в переважній більшості розглядав історію України в аспекті боротьби українського народу за свою державність і незалежність. Отже, зрозумілий його інтерес до угоди 1654 року. Цій темі він присвятив праці: "Українсько-московська угода 1654", Нью-Йорк, 1954; "Проблема державної влади на Україні за Хмельниччини й Переяславська угода 1654 року", Мюнхен, 1965; "Хмельниччина і українська державність", Нью-Йорк, 1954.

Висвітлюючи причини і умови українсько-московських домовленостей, процес і наслідки переговорів, Оглоблин не тільки поглибив думки і висновки своїх попередників — М. Грушевського, В. Липинського, А. Яковліва — про державно-політичний та історико-правовий характер угоди 1654 року, а й науково обгрунтував ряд своїх оригінальних і новаторських думок. Він розглянув цю угоду в аспекті внутрішньої політики Богдана Хмельницького, а також визначив головні концепції державно-політичної думки на Україні щодо цієї проблеми, показавши їх у розвитку протягом XVII–XVIII ст.

У роботі "Хмельниччина і українська державність" автор вважає, що ідея відродження української державності і усвідомлення "тяглості українства" від часів Київської Русі до козацтва почали формуватися в першій чверті XVII ст. Ця ідея розвинулася в середовищі козацтва, Києво-Могилянському осередку і у Волинському гуртку української протестантської шляхти. Поряд з цією ідеєю існували інші концепції державно-політичного устрою українських земель: автономії у складі Речі Посполитої, "Князівства Руського" і москвофільська концепція, яка переважно грунтувалася на спільності православної віри. У 1648 р. в ході національно-визвольної війни, проти Польщі утвердилася ідея "держави Війська Запорозького" на терені усієї України, що й знайшла своє реальне втілення в Українській козацько-гетьманській державі.

У книжці "Українсько-московська угода 1654 р." Оглоблин стверджує: "Ідея самостійності України і суверенності Української Держави живе в найширших колах українського народу XVII–XVIII ст., починаючи від голови держави — гетьмана й кінчаючи звичайними козаками".

Розглядаючи точку зору сучасників укладання договору, Оглоблин показує найбільш яскравий вираз її у маніфесті українського уряду до європейських держав (жовтень 1658 р.), коли одверта воєнна агресія Москви проти України в цей час примусила український уряд стати на шлях розриву з нею. "Так виходять назовні підступ і обман тих, що без жодної нашої провини, насамперед нашою домашньою і громадянською війною, а потім одверто вже власною зброєю, приготовляли нам ярмо неволі. Для належного зрозуміння цього доводимо нашу невинність і з молитвою про Божу поміч заявляємо, що ми були і є тепер змушені далі твердо стояти при нашій законній обороні та просити сусідів про допомогу в обороні нашої свободи".

Діячі Мазепиної доби, на думку Оглоблина, дуже високо цінували державництво Богдана Хмельницького, відгуки про що зустрічалися в численних державних актах гетьмана Івана Мазепи. Щодо оцінки і аналізу самого договору 1654 р., його міжнародного аспекту, то вони були зроблені переконливо і доказово у преамбулі до Конституції 5 квітня 1710 р. ("Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська"), яку вважають першою конституцією у світі, у складанні якої провідна роль належала Пилипу Орлику, гетьману України в екзилі, а також у двох його трактатах 1712 р.: "Вивід прав України" та "Маніфест до європейських урядів". "Всім відомо, що ясновельможний Гетьман Богдан Хмельницький, безсмертної пам'яті, добровільно, не будучи ніким примушений, підпорядкував руський народ і козацькую націю Московському цареві. В урочистому пакті цар Олексій Михайлович підтвердив клятвою охороняти на вічність під своєю протекцією козацьку націю і руський народ… Всі знають, що після смерті ясновельможного гетьмана Богдана Хмельницького, блаженної пам'яті, Московська держава порушила різяими способами закони й вольності козацької нації, підтверджені в свій час нею самою; Московський цар хотів закріпачити в рабство вільний руський (український) народ" ("Маніфест до європейських урядів"). "Найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенності України, — пише П. Орлик у "Виводі прав України", — є урочистий союзний договір, укладений між царем Олексієм, з одного боку, та гетьманом Богданом Хмельницьким і станами України, з другого боку. Трактат цей уложений в 1654 р. і підписаний уповноваженими представниками. Цей такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки".