Василь Яременко - Євреї в Україні сьогодні реальність без міфів

(Стаття друкується скорочено)

В одному з інтерв'ю ("Дзеркало тижня" за 17 серпня 2002 року) п. Анна Азарі, посол Ізраїлю в Україні (тепер уже колишній), висловила фарисейську сентенцію, що "процвітання національних меншин — найкращий показник здоров'я усього суспільства". Фарисейство стоїть за зіставленням несумірних понять і в тому, що, поширюючись про нацменшини у множині, насправді говорить про одну — єврейську: якщо євреям у суспільстві добре — воно здорове (?). Адже пані Азарі не згадує ні гагаузів, ні курдів, ні тих же греків, чи й самих українців, скажімо, в Криму, де вони — нацменшина, чи в тому ж Ізраїлі, де, кажуть, українців майже 400 тисяч. Яке їхнє "процвітання" у здоровому ізраїльському суспільстві, як забезпечується їхня національна ідентичність, культурно-національна автономія? От коли б шановна пані посол про це розповідала — вона б заслуговувала на увагу до себе, а так само по собі те інтерв'ю — чистої води демагогія, втручання у внутрішні справи України, вимоги фактично вседозволеності, якою і сама користується: вона вирішує, кого осуджувати, кого і як нам треба любити (щоб не прославитися ксенофобами і антисемітами), видає грішне за праведне, вдається до підміни понять, подвійних стандартів і цим опускає себе до рівня найманів, кацманів, рабиновичів, що діють в Україні, як формені ідеологічні розбійники — циніки і наклепники. (Саме таке визначення іменем України дав 5 травня 2003 року районний суд міста Києва: "є винятковим цинізмом").

Читачеві — до роздумів. В Україні проживає близько 100 нацменшин. Єврейська не найбільша. Скажімо, грецька національна громада в Україні більша за єврейську. Із Грецією нас пов'язують сталі, ще з античних часів, культурні зв'язки. По нашій землі ішов шлях "із варягів у греки" й з греків у варяги, з нами сусідили грецькі колонії північного Причорномор'я, від греків (із Візантії) ми запозичили християнську релігію, Вселенський константинопольський патріарх і сьогодні є патроном української православної церкви. Але ми в Україні не бачимо грецького театру, невідомо, як живе в Україні національна школа греків, не чути нічого про грецький Видавничий дім і грецькі періодичні видання, жодного грецького теле- чи радіоканалу. І головне: ніхто не звинувачує українців у грекофобії, антивізантизмі тощо. Що, греки, які сформували всю європейську цивілізацію (Шеллі: "ми всі греки"), чимось поступаються перед євреями? Чому можновладці в Україні не зустрічаються із грецькими олігархами і в їхньому колі не проводять святкові імпрези і не бувають на різних ювілеях, якими грецька історія у сув'язі з українською така багата? Ми не знаємо, а хочеться знати, як представлена грецька меншина і єврейська у Верховній Раді, в українському уряді, в адміністрації президента. Щоправда, про євреїв ми знаємо, що їх в українському законодавчому органі майже третина, що такі "народні" депутати, як О. Фельдман, А. Грішфельд, місця в парламенті купили, внісши певні мільйони на користь непевних політичних партій, що ряд єврейських "вундеркіндів", серед яких Суркіс, Пінчук, Медведчук, приречені довічно бути "слугами" українського народу, це наші "незамінимі" й "недоторканні". А греків таких… нема. А чому?

Секрету "чому", власне, й немає — він у різних фінансових можливостях. Греки, як і українці, народ обікрадений. Культура самих греків не дозволяє красти, грабувати. І в них, як і в нас, нема у Нью-Йорку чи будь-де в світі національних центрів із мільярдами доларів США, які можна було б використати в Україні на "прихватизацію" таких галузей, як паливно-енергетичний комплекс, гірничо-добувний, інформаційний. Чи на інвестування, як початковий капітал для таких спритних злочинців, як Вадим Рабинович. Сіонізм фантастично багатий, він здатний глобалізувати, сиріч монополізувати, світову економіку і через латентні (приховані) структури панувати над світом. Україна сьогодні у планах сіоністів стоїть на одному з призових місць. І успіхи їхні незаперечні.

Через це писати про євреїв взагалі, про сіонізм зокрема, про окремих діячів сіонізму зосібна — справа ризикована, небезпечна. Відразу починаються неприємності на роботі, тебе цькуватимуть у пресі, шукатимуть проти тебе компромат, а "ноги і вуха" ростимуть із видавничого дому лідера всіх євреїв України і кавалера ордена держави Ізраїль за заслуги перед євреями усього світу, а це й означає — перед сіонізмом, бо Вадим Рабинович ще й один із трьох (Олександр Фельдман і Йосиф Кобзон) керівників сіоністської організації Хабад в Україні.