Василь Яременко - Євреї в Україні сьогодні реальність без міфів

"Спасибі Вам за правду" — дякує дописувач із Білої Церкви. "Дай, Боже, здоров'я і відвагу відстоювати правду", — молить Анатолій Миненко із Броварів. Він правильно зрозумів спрямованість моїх роздумів: "піднята проблема виживання українців на своїй Батьківщині саме в цей тяжкий час. Як же так сталося…" І запитує: "Чому ж серед українців не знайшлось жодного депутата, який би довів до відома всьому суспільству, що останні 12 років Україною керують "жиди". Так, "жиди", бо євреї — це ті, що розбудовують свою батьківщину — Ізраїль".

Виходець із Кіровоградської області, який нині проживає в столиці Молдови Кишиневі, - Дмитро Болгаренко після прочитання статті "Міф про український антисемітизм" на восьми сторінках листа ставить стільки запитань, що відповісти на них просто неможливо. Автор обурюється, що "навіть обговорити стан відносин між обома народами не дають, не дають, бо бояться, знають: правда не на їхньому боці". Це констатація, а ось вимоги члена громадянського суспільства: "Чому українську інтелігенцію шантажують юдофобством? Чому інтелігенція так цього боїться?" (Може, знайдеться охочий відповісти? — В.Я.). "Чому українці не вимагають каяття у євреїв за людей, яких вбили Каганович, Троцький, Зінов'єв, Каменєв? За Жовтневу революцію 1917 р., голодомор 1933 р. і т. д.?" "Чому ми, українці, такі по-глупому добрі?" "Чому так складається, що ми у своїй хаті не хазяї, а наймити, холопи?" "Велика радість у нас! Звягільський повернувся! Цікаво, хто організував?" (Той, хто організував повернення, той організував присвоєння йому в лютому 2003 р. звання Герой України, очевидно той, хто допоміг при сприянні ізраїльських спецслужб вивезти з України в Ізраїль 300 млн. доларів США готівкою. — В.Я.). "Чому вимирає населення? Чому немає порядку в країні?" "Розвелось олігархів, як алігаторів". Автор не зациклений на юдофобстві, він рішуче заявляє: "Я всі нації поважаю, які не ображають мою". То, можливо, знайдеться знаючий чоловік, що відповість на всі запитання автора листа? Чи тоталітарними методами заткнути йому і всім рота? Схоже, що буде саме так, якщо не відбудуться радикальні зміни.

Всі дописувачі одностайно дякують газеті "Сільські вісті" і автору за правду і сміливість:

"З великим зацікавленням прочитав я статтю В. Яременка "Міф про український антисемітизм". Матеріал дуже актуальний. Виступ в обороні українства робить честь газеті. Жаль, що серед міського населення небагато ваших читачів, тому бажано було б згадану статтю видати великим тиражем у вигляді брошурки. Я особисто готовий замовити сотню, а то й більше екземплярів.

З глибокою повагою Василь Горбачук, м. Слов'янськ, Дон. обл.". (Уже видано, можна замовляти. — Авт.).

Як бачимо, публікацію читачі сприйняли як потрібну і актуальну. Деякі листи — крик болю і відчаю. І водночас подають фактичний матеріал для роздумів про співжиття українського і єврейського народів:

"Шановна газета "Сільські вісті"! Я звертаюсь до вас через вашу і мою газету. Я хочу звернутись до Кучми і до депутатів більшості, до якої входять і євреї. Я хочу нагадати, що в 1941–1943 рр. я переховував трьох єврейських дітей, щоб не розстріляли німці. Старша була дівчинка Рузя, а два хлопчики були меншенькі. Справжні імена я не пам'ятаю, а ми дали їм свої імена — Коля і Міша. Але одного разу приїхав із-за границі їхній дядя і забрав їх з собою. Не знаю, чи є вони живі і де вони тепер. Вони раніше жили в Смотричі, наше село, колишня Мар'янівка, за кілометр від Смотрича. Якщо вони є живі, то вони повинні пам'ятати тих людей, в кого вони перебували в час війни. Якщо вони є живі, то я хотів би зустрітися з ними, поговорити, попросити у них милостині. Коли вони від'їжджали від нас, то їхній дядя просив нас, щоб ми, як кінчиться війна і залишимось живі, щоб поклали квіти до могили, де розстріляли їхніх батьків. Поки ми жили там, то кожен рік носили квіти до могили їхніх батьків та інших, бо то могила спільна, там багато розстріляно, майже всі, котрі проживали в Смотричі. А тепер я живу в м. Тетієві, в мене тут немає ні друзів, ні хороших знайомих, щоб хто виручив у скрутну годину. Ось зараз мені потрібні гроші, щоб зробити операцію — грижу. Хата валиться, тече, падає стеля, перекрить нема чим. Зловмисно зробили боржником за газ на 1260 гривень. Через суд примусово відчисляють сто процентів пенсії за заборгованість, не залишають нічого на прожиття. Уже сім місяців ми голодуємо, живемо на одну пенсію 86 гривень. Я ні в чому не провинився, щоб наді мною так наглумилися. У цьому листі я звертаюсь в основному до євреїв, було врем'я я спас трьох маленьких, молодих, прошу спасіть мене старого, одного. Низький уклін вам, чекаю порятунку. Годованюк О. А., м. Тетіїв-2, вул. Червоноармійська, 4".