Василь Яременко - Євреї в Україні сьогодні реальність без міфів

Українці повинні знати, що інформаційний простір України цілковито в єврейських руках і що всі ми споживаємо інформаційну й духовну продукцію із єврейської ідеологічної кухні. Сьогодні треба ставити питання про створення українського телебачення, щоб одержувати не ізраїльську політичну, ідеологічну, культурну дезінформацію чи інформацію сіоністських єврейських центрів у США, а свою, українську. Сьогодні ж сіонізм в Україні має монополію на інформацію під потужний галас про антисемітизм українців.

І-й національний (?!) канал (УТ-1) — у персональному володінні президента і СДПУ(о) (фактично Суркіса — Медведчука).

Телеканалами "1+1", "Інтер", "Альтернатива" — володіють Суркіс — Медведчук.

Телеканалом СТБ — Віктор Пінчук і донька президента.

Телеканалом "Новий канал" — Віктор Пінчук і російська група "Альфа-групп".

Телеканалом ICTV — Віктор Пінчук.

Телеканалом ТЕТ — Суркіс і Медведчук.

Інформаційним агентством УНІАН — СДПУ(о) (Суркіс — Медведчук).

Які канали ще може дивитись український телеглядач? Очевидно, хіба російські. Всі українські без винятку, себто 100 %, у руках сіоністів, яких, звісно ж, "обіжають" українські антисеміти. (Всіх би їх за статтею 66 КК України за розпалювання расової неприязні!) Українці розпалюють на припічку, а євреї на голубому полум'ї телебачення. Рівні умови конкуренції. А поглянемо на періодичні видання, щоб читачі знали, кого вони підтримують матеріально, купуючи газети:

Видавничий дім Рабиновича — Кацмана: "Столичка", "Столичные новости", "Еврейское обозрение", "Еврейский обозреватель", "Век", "Миг", "Зеркало", "Мост".

Джед Сандес, американський єврей-сіоніст, громадянин США, видає в Києві: "Корреспондент", "Kyiv-Post".

Григорій Суркіс: "Киевские Ведомости", щотижневик "2000".

Дмитро Гордон — "Бульвар".

Віктор Пінчук — "Факты и комментарии".

Донецька група — "Сегодня".

Виходить ще й додаток до "Голосу України" — "Еврейские вести". Тиражі солідні, на всіх вистачить.

Українська преса б'є тривогу: сіоністські засоби масової інформації деморалізують український народ.

Є сотні свідчень, але для ілюстрації наведу лише кілька прикладів, щоб і люди бачили, і відповідальні за інформаційну політику в державі думали, і законодавці щось робили, та й секретарю РНБО якихось заходів вживати треба, бо біда вже в нашому домі. Так, І. Скиба з Рівного пише редактору газети "Волинь" (за 24 січня 2003 рік):

"У ці новорічні дні й свята хочеться щиро подякувати шляхетному пану редактору, всьому колективу газети за те, що ви так з душею робите цю газету. Під час тотального наступу хазарської та іншої псевдокультури вона є єдиним для нас, українців, світлом у вікні. Ваша газета дає правдиву, потрясну інформацію. Багато людей читають і перечитують "Міф про український антисемітизм" професора В. Яременка (дякую панові редактору, що передрукував у "Волині" мої роздуми. — В. Я.). У числі 2 від 10 січня ц. р. — блискуча замітка С. Степанишина "Новий рік без України". Саме через причини, на які вказує у статті пан Сергій, я викинув телевізор на смітник, щоб не калічити свого сина тією пропагандою непотребу, розпусти, жорстокості й мерзоти, яка повсякчас звалюється на нас від тих же чужаків (уже чую вереск із Видавничого дому: "Ксенофобія!" — В. Я.), які обліпили СТБ, ICTV, Інтер, "1+1", "Новий канал". І справді немає там на що дивитися, окрім нахабних жидівських фізіономій (довели чоловіка до антисемітизму, деморалізували, але ще не денаціоналізували, бо патріотичний спротив порушенню прав української людини тільки посилився. — В. Я.). Пропоную: у Рівному відкрити телеканал "Волинь", де була б наша казка, поезія, проза, новини, зустрічі з цікавими українцями тощо, де б не було тієї низькопробної продукції і пропаганди злочинності, яка є на вищезгаданих каналах. Я впевнений, якби на телебаченні працювали українці і воно належало б українцям, то не було б такої гидоти і його можна було б дивитися.

Але те, що зробив я зі своїм телевізором, — це все-таки пасивний протест. На своїй рідній землі ми маємо право на своє українське телебачення. Замість нього є поки що лише ширма, за якою ведеться відкрита пропаганда алкоголю, розпусти, підлості та найбільш диких інстинктів. Ось такий стан справ у вільній "незалежній" Україні. Мрію про справжнє українське телебачення".

Гадаю, коментувати не треба. Уже прозвучали голоси обурення, що, порушуючи закон, єврейські олігархи в Україні мають по три і більше телеканалів в одних руках. Очевидно, за порушення закону треба націоналізувати канали без повернення коштів, інакше Суркіс перепише два канали на Фельдмана і Грішфельда, — народних депутатів з великими грішми, назбираними на Барабашівському ринку в Харкові, - і буде в кожного по одному каналу, але всі вони будуть сіоністськими. Через те і пропонував я у роздумах "Міф про український антисемітизм" прийняти закони, які б регулювали діяльність сіоністських організацій в Україні і заборонили деморалізуючу роботу, організацію борделів: продажу українок як товару сексіндустрії за кордон, заборонили передачі, які готують фактично молодих дівчат до проституції в нічних клубах і барах.