Василь Яременко - Євреї в Україні сьогодні реальність без міфів

Це крик обікраденого, сім раз одуреного народу. Ким? А на кому збили свої капітали "олігархи-алігатори", як каже інший дописувач. Ваш добробут відвіз Вадим Рабинович у вигляді Менори, на яку пішло 700 кг чистого золота, до Ізраїлю. Туди ж, як пишуть у книжках, пішло 300 млн. доларів США, вивезених в. о. прем'єр-міністра України Юхимом Звягільським, а скільки вкрав "денді" — Семен Юфа, а Суркіс, Пінчук, Медведчук та іже з ними? А Вам, пане Годованюк, — вісімдесят гривень на двох, грижа і драна хата. І знову пригадується інтерв'ю колишнього посла держави Ізраїль Анни Азарі, дане "Дзеркалу тижня" 17 серпня 2002 року: "Процвітання національних меншин — найкращий показник здоров'я усього суспільства". Єврейська меншина в Україні процвітає. Хата в Наймана не тече і грижа не мучить, щоправда, жаба давить. То що ж, пані Азарі, є показником процвітання корінної нації? А чи не звучить Ваша теза як заклик: "Процвітання національної єврейської меншини — за рахунок здоров'я усього суспільства", коли не хочеться називати корінну націю, яка дає назву державі Україна. І коли так не дипломатично втручаєтесь де треба і де не треба, то скажу, що по-фарисейськи виглядає Ваше здивування: "Мене дивує (?) ідея (?) окремих представників інтелігенції про те, що побудові незалежної України й розвитку громадянського суспільства може перешкоджати відродження культури та традицій національних меншин, зокрема євреїв". Ну, що сказати на цю наскрізь брехливу тираду? Та назвіть же хоч одного придурка, а не окремого представника інтелігенції, щоб він десь написав і надрукував, що відродження культури і традицій нацменшин, зокрема євреїв, заважає побудові незалежної України! Що ви вигадуєте? Але коли в Україні всі телеканали в єврейських руках, десятки газет, що виходять на єврейські (які вони в біса єврейські!) гроші і російською мовою (а не на івриті чи ідиш), коли, як гриби після дощу, постало близько 1000 єврейських (сіоністських) організацій, серед них: "Бейтар", що готує єврейських бойовиків, то це не відродження культури, а щось інше, що ми знаємо з часів громадянської війни, із 1932–1933 рр. І 1937–1938 рр. І це не тільки заважає будівництву незалежної України, а складає їй пряму загрозу. І називайте це, як совість підказує, чи ксенофобією, чи юдофобією, чи антисемітизмом, а з кожним днем наш народ чинитиме спротив розвалу ще хиткої й ослабленої рабиновичами, суркісами, пінчуками і медведчуками української держави. І чим більше галасуватимуть поденщики Видавничого дому (розпусти — так охрестили в народі це сіоністське кубло), тим рішучішим буде українське: "Ні!" Беру сміливість порадити Вам, пані Азарі, не намагайтеся вчити нас, що, і про кого, і як нам писати. Якось впораємося і без Вас, а коли хочете зробити жест доброї волі — поможіть отому волаючому Праведнику світу: він врятував життя трьом євреям і три роки годував їх. Нагодуйте його один раз — і він буде вдячний. Але, здається, Тора не дозволяє допомагати гоям, через що Праведників світу із євреїв щось не чуть. Чи це також назвете антисемітизмом? Я не почув у інтерв'ю посла заклику до співпраці, я побачив буквально винюхування в Україні антисемітизму там, де його нема. Звертаюсь до п. Азарі: організуйте своїх-наших олігархів на видання 3-4-томної хрестоматії для України й Ізраїлю під приблизною назвою: "Українське слово з єврейських вуст", що представила б творчість письменників-євреїв в Україні. Вона в мене підготовлена, але на її видання треба майже 120 тис. доларів США. І будемо спільно співпрацювати на користь єврейської та української культури і духовності. І вам не буде потреби вишукувати антисемітизм.

Інший напрямок єврейсько-українського співжиття сьогодні розкриває лист Ворушила С. із міста Бориспіль. Наведу один фрагмент.

"Спасибо огромное за статью "Миф про украинский антисемитизм". Я хочу привести из своей жизни несколько эпизодов […] В 1994 г. меня пригласили работать финансистом в одну американскую фирму ARVIS — держитесь от нее подальше — это медленная, но уверенная смерть. Мне платили 1500 долларов США, фирма занималась распространением и реализацией витаминов из США. Фирма находилась в г. Киеве, ул. Богомольца, 4. Фирма процветала, фирмой руководила (как выяснилось потом) американская еврейка Слипатчук Е. М. Но если б не один случай. В беседе с одним провизором выяснил, что итоги анализа Контрольно-аналитической лаборатории (КАЛ) даже при поверхностном обследовании требуют как минимум трое суток: нужно сделать расчленение, посев и т. д. Для нашей фирмы в тот же день — утром завозили образцы, а вечером получали результаты анализа (?!). Оказалось, в КАЛ работали евреи под руководством Надежды Ивановны Шарипиной (МОЗ) и за определенную мзду делали все, что хотелось. Я начал личное расследование и выяснилось — все получаемые из США витамины были браком. В США за утилизацию 1 кг бракованных витаминов нужно было заплатить 2,5 доллара США, а расходы по транспортировке в Украину 1 кг груза самолетом — 2,35 долл. США. И за период 1994–1996 гг. было поставлено и реализовано более чем на 2 миллиона долларов США этого брака. Но что меня больше всего возмутило, что эта американская еврейка украинского разлива, поднимая стопку, говорила тосты "за трудолюбивый украинский народ", "за неньку Украину", "за рідну Україну" і т. д. Послушаешь — слеза покатится, и в то же время этот трудолюбивый народ травили (были даже отравления со смертельным исходом). Я обратился в СБУ (Во! Хахол!). Фирму ликвидировали, директор Слипатчук Екатерина Моисеевна сбежала в США. Вот такое еврейское лицемерие…".