Валерій Волковинський: Нестор Махно: легенда і реальність

26 жовтня 1888 року у родині Івана Родіоновича Махна та його дружини Явдохи Матвіївни в селі Гуляйполе народився п'ятий син. Наступного дня, як водилося, немовля охрестили у місцевій Христово-Воздвиженській церкві й нарекли Нестором. Саме тоді і з'явилася перша легенда про майбутнього селянського ватажка: під час обряду хрещення у батюшки раптом спалахнула риза, і він нібито вигукнув, що з малюка виросте розбійник, якого не бачив світ… Народ тоді свято вірив попам і майже не ставив під сумнів їхні передвіщання. Зараз би, певно, батьки звернулися до одного з численних гороскопів, який щонайдетальніше розповів би про майбутнє їхнього сина. Наприклад, про те, що людям, які народилися того ж дня, властиві протиріччя, вередливість, егоїстичність, агресивність; що вони також і гостинні, сміливі у своїх задумах. Щоправда, ніколи не відомо, що вчинять у тому чи іншому випадку і як з ними поводитися… Загалом же людям, які народилися у жовтні-листопаді, притаманні рішучість, спостережливість, організаторські здібності.

Життя Нестора Махна підтвердило багато з вищесказаного…

Слід зазначити, що досьогодні дата народження Махна часто вказувалася невірно: у більшості довідників зазначено, що він народився у 1889-му або в 1884 році. Очевидно, і сам він не знав дату свого народження, бо в різних анкетах писав: 27 жовтня 1889 року. І лише звернення до метричної книги реєстрації громадського стану Христово-Воздвиженської церкви, яка зберігається нині в Державному архіві Запорізької області, дозволило встановити точну дату.

Взагалі, про дитячі роки й дореволюційний період життя Нестора Махна написано багато нісенітниць як у закордонній, так і в радянській літературі. Так, білогвардійський публіцист Вєтлугін на початку 20-х років писав:

"Величезне промислове село - велике, жваве, багатотисячне - запам'ятало батька Махна ще п'ятнадцять років тому невисоким, кремезним блондином на посаді вчителя початкової школи. З сукуватим костуром, у вишитій українській сорочці вчитель сидів у своїй віддаленій хаті, вирощував вишні, невідомо чого навчав метких хохлят і несподівано для всіх одного літнього дня зарубав сокирою прибулого до школи предводителя повітового дворянства. Якісь сумбурні порахунки, якісь нез'ясовані образи… З того часу починається легенда про Махна. Спочатку його б'ють - нещадно, довго, вперто у волосному присутстві, потім вершать суд спеціальним присутствієм судової палати, потім у кайданах, із в'язниці у в'язницю, етапом у телячому вагоні кидають у Сибір. Махно не раз намагається втекти, але його ловлять, б'ють батогами, збільшують строки, а тим часом зріє-визріває хохляцька невгамована лють. У числі інших "керенок" він виривається з Сибіру навесні 1917 року".

За спогадами іншого білогвардійця, Герасименка (Махно назвав їх цілковитою вигадкою), юний Нестор за допомогою відомого анархіста Воліна опановує курс педагогічного училища і 1903 року дістає місце вчителя в одному із сіл Маріупольського повіту.

Існують версії, нібито Махно з дитинства разом з батьком різав свиней в Гуляйполі, що він убив свого брата, пограбував його… Сам же Махно так описав своє дитинство:

"Батька я не пам'ятаю, бо він помер, коли мені було лише 11 місяців. П'ятеро нас, братів-сиріт, один одного менше, залишилося на руках нещасної матері, яка не мала ні кола ні двора. Невиразно пригадую раннє дитинство, позбавлене звичайних для дитини ігор та веселощів, затьмарене сильними нестатками й прикростями, яких зазнавала наша сім'я, поки не піднялися на ноги хлопчики і не стали заробляти самі на себе. На 8-му році мати віддала мене в 2-у Гуляй-Польську початкову школу. Шкільні премудрості давалися мені легко. Навчався я добре… Взимку я навчався, а літом наймався до багатих хуторян пасти вівці або телята. Під час молотьби ганяв у поміщиків в арбах волів, одержуючи за це по 25 коп. в день".

…Так, час і місце народження людини завжди позначаються на її вдачі, певною мірою пояснюють, чому вона обрала той чи інший шлях у життєвому вирі…

У багатому селі Гуляйполе, де за часів дитинства та юнацтва Нестора дістали розвиток не лише сільське господарство, а й промисловість, торгівля, значна частина селян багатішала, а ті, хто сяк-так перебивався, подавалися на шахти Донбасу, заводи та фабрики Катеринослава. Це було перше покоління українського пролетаріату, яке ще не розірвало міцних зв'язків із селом. Мала Гуляйпільщина й ще одну особливість: тут частенько згадували про козацьку вольницю - героїчну Запорозьку Січ. Тож закономірно, що саме тут дістали підтримку анархістські ідеї. Але не ті, що їх пропагували Бакунін, Кропоткін та інші "батьки анархізму", а деформовані, наближені до рівня затурканої селянської маси. Вбити поміщика, поліцейського, відтак хоча б на день-два дістати волю - було заповітною мрією.