Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

"Спілка бідних хліборобів" трималася на ентузіазмі, спільності цілей - експропріації, а точніше, відвертому грабунку багатих, круговій поруці. "Експропріатори", як згадував один з їх ватажків В. Антоні, були дуже далекими від ідей класичного анархізму і читали першу-ліпшу літературу, де зустрічалися слова "революція", "соціалізм"… Якоїсь реальної мети як в найближчому, так і в більш віддаленому майбутньому вони не бачили. Група мала свою "селянську" специфіку і діяла від імені селянських мас. Її "безмотивний" терор був спрямований в основному проти провінційної буржуазії, поліції, поміщиків, чиновників, чия влада поширювалася лише на село. На відміну від Кармалюка, Довбуша та інших селянських ватажків, награбовані кошти "експропріатори" залишали у себе, а не роздавали бідним. Тому, очевидно, й не мали бажаної підтримки серед мешканців Гуляйполя. Махно зробив з цього належний висновок і пізніше, ставши легендарним "батьком", щиро ділився трофеями з односельцями.

16-річний Нестор одразу ж зажадав вступити до новоствореної організації. Однак її керівники відмовили юному хвалькові, котрий відрізнявся ще й скандальною вдачею. Але той, настирний і хитрий, продовжував пильно стежити за "експропріаторами", і невдовзі доля йому посміхнулася.

Трапилося це теплого осіннього вечора 14 жовтня 1906 року. До початку чергової операції (цього разу жертвою "експропріаторів" мав стати Ісаак Брук) залишалося тридцять хвилин, коли раптом біля будинку, де зібралися спільники, Антоні побачив Махна. Зрозумів - цей не відступить.

- Чорт з тобою, - прошипів він, - заходь.

У невеликій кімнаті при світлі гасової лампи Махно розгледів кількох чоловік у чорних піджаках і такого ж кольору штанях, заправлених у ботфорти. Обличчя були закриті темними паперовими масками. Один кинув Махнові одяг і таку ж, як у всіх, маску. За хвилину Нестор не відрізнявся від інших грабіжників нічим, крім зросту. Останнім уніформу вдягнув Антоні, і "експропріатори" городами рушили в бік будинку Брука. Навкруги було тихо. Раптом пролунав пронизливий свист. Антоні, взявши за лікоть Нестора, підштовхнув слідом за двома бандитами, які вже рушили до дверей оселі. Відкривши масивні двері й залишивши одного з членів групи в передпокої, "експропріатори" попрямували вузьким коридором до вітальні. Біля дверей зупинилися. Антоні прислухався і вийняв револьвер. Той, що йшов позаду, боляче штрикнув чимось гострим у спину Махна і, коли Нестор повернувся, сунув йому револьвера. Махно не встиг навіть зреагувати на такий дарунок долі, про який не раз марив, як Антоні розкрив двері і усі троє вдерлися до кімнати. Коли очі звикли до світла, Нестор побачив господаря і його дружину, які сиділи за сервірованим столом. Антоні крикнув: "Руки вгору!" Підійшовши до Брука, він ледь чутно промовив: "П'ятсот карбованців на голодаючих - п'ять хвилин". Брук дістав з кишені гаманця, витяг звідти гроші і передав Антоні. Перерахувавши їх, той розчаровано констатував: "П'ятдесят один карбованець…" Махно, який колись працював у Брука, не довіряючи масці й боячись, що той його впізнає, увесь час прагнув стати за спину господині, куди падала тінь від абажура. Жінка благала нікого не вбивати, божилася, що у них нічого немає. Махно стояв нерухомо, не знаючи, що робити далі… Щоб остаточно переконати грабіжників, жінка відкрила скриню, почала перебирати якісь квитанції, документи, листи… Раптом серед цього вороху паперів Махно помітив сторубльову асигнацію і спритно вихопив її. Зрозумівши, що більше їм не вдасться роздобути, а залишатися далі небезпечно, "експропріатори" пішли, попередивши Брука, щоб не думав звертатися до поліції.

Махно чекав, що Антоні похвалить його за кмітливість, але той лише мовчки забрав гроші і попередив новачка, щоб завтра обов'язково йшов на роботу.

Нестор кожного дня чекав нового завдання, але керівники організації не давали про себе знати. Якось Антоні і Семенюта, зустрівши Махна на вулиці, доручили йому перейти до ливарного цеху: невдовзі, мовляв, плануються серйозні справи і потрібні будуть бомби, які йому організація довіряє відливати…

Нарешті очікуваний день настав. 13 листопада разом з Альтгаузеном, Орловим, Чернявським, Шевченком та Зуйченком Махно повинен був напасти на будинок купця Марка Кернера і "реквізувати" для потреб організації якомога більше грошей. Операція була складна й небезпечна, до того ж грабіжники, залишившись цього разу без свого ватажка Антоні, припустилися багатьох прорахунків та помилок. Напад було здійснено, як і завжди, о пів на восьму вечора. Виставивши знадвору одного з товаришів," решта увійшла в приміщення через чорний хід. У будинку, крім господарів, були теща Кернера, прислуга та ще й електрик, який прийшов встановити електричний дзвінок - модну на той час новинку у Гуляйполі. Нападники не розгубилися і замкнули прислугу та електрика в одній із кімнат, а самі увірвалися до столової. Махно підбіг до на смерть переляканого господаря і вигукнув: "П'ять тисяч!" Саме таку фантастичну суму мав викласти "експропріаторам" багатий купець. Але досить скоро страх у Кернера пройшов, і він, уважно придивившись до вимазаних сажею облич грабіжників, зрозумів, що ті бояться і нервують не менше його. Тому запропонував їм пройти до кабінету, де знаходилася каса. Махно й Альтгаузен пішли за господарем, а Орлов з Шевченком залишилися стерегти дружину й тещу. Кернер понишпорив у кишенях і заявив грабіжникам, що ключі в спальні. Зайшовши туди, він непомітно витяг з кишені 900 карбованців і закинув під ліжко. Бандити нервували і нічого не помітили. Вони хотіли лише одного - якомога швидше залишити цей будинок. У касі виявилося 300 карбованців асигнаціями, 125 - сріблом, деякі цінності та квитанції. Забравши усе це, "експропріатори" помітили ще одну касу. На вимогу Зуйченка відкрити її Кернер лише махнув рукою, сказавши, що вона давно пуста…