Василь Яременко - Євреї в Україні сьогодні реальність без міфів

Преса б'є тривогу, що гроші сіоністів в Україні працюють на обездуховлення української молоді, її зомбування. Ось як описує відзначення 10-річного ювілею української незалежності В. Галущак у Хмельницькій газеті "Подільські вісті" за 14 вересня 2001 р.:

"Відгаласувало, відсалютувало все, що було нам запропоноване під час відзначення 10-річчя Незалежності. А я досі не можу заспокоїтися від побаченого 25 серпня на фестивалі свободи, який проводило управління у справах сім'ї та молоді Хмельницького міськвиконкому. Там, зокрема, проводили конкурс під час диско-шоу. Ведучі програми "Наше радио" запросили на сцену чотири молоді пари. Конкурс — хто з дівчат вип'є швидше за всіх пляшку пива. Якби ви побачили, як, в якій позі і що це нагадує, боролися за перемогу конкурсантки! Хлопці встромили пляшки "нижче пупка", між ноги, дівиці стали на коліна і… почали пити пиво. Якби я не бачив прелюдії цього, сказати б, дійства і щойно підійшов, то, мабуть, подумав би, що це груповий оральний секс. У всякому випадку здалеку так би здалося. І все це проводилося на очах десь майже трьох тисяч юних молодих людей. Таке я бачив вперше в житті! Тому хочу запитати в тих, хто це дійство організував і патронував його: це що, апогей культурної діяльності, роботи по організації дозвілля молоді?

До речі, що це за "Наше радио"? Де вони отримали ліцензію на діяльність на території нашої області і міста? Хто з керівних мужів аналізує їхню роботу? Адже куди не підеш, звучить це радіо, там не почуєш жодного українського слова. Саме з подачі цього радіо символом нашого міста віднедавна стала пісня, в якій слова: "А может, эта девушка не курит и не пьет, изучает английский и иврит". Пісня виконується російською мовою.

Якщо хтось вважає, що це просто витівка ведучих з ненашого "Нашого радио", то глибоко помиляється. Це, вважаю, ганебно було б почути і на найгіршій дискотеці, а щоби на святі нашої незалежності — то вже занадто. Молоді вчергове було піднесено пошлятину на чужій мові (і чужій моралі. — В. Я.). Вважаю, що це — зомбування нашої юні, її моральне розтління, руйнація моральних засад хлопців і дівчат, перетворення їх на жахливих потвор. Боротьбу цю ведуть з нами і далі успішно…".

Таких свідчень на добру книгу — книгу звинувачувальних документів українського народу для суду над сіонізмом у країні. До речі, перша книга таких документів уже видана у Львові 2001 року під назвою "Кого обирає Господь? Публіцистичний збірник". Журналістка "Корреспондента", посилаючись на служку сіонізму в Україні О. Наймана, вважає книгу публікацій газети "За вільну Україну" 1992–2000 років антисемітським випадом. А як же ще вони могли вважати викривальні документи? Можна передбачити, що на стіл Верховної Ради ляже ще не одна така книга, як серйозна стурбованість українців перед загрозою сіонізму, що вимагає вжиття заходів у законодавчому порядку.

Читачі б'ють тривогу з приводу національної загрози з боку сіонізму, як бачимо, не тільки в економічній та політичній сфері, а й у сфері ідеологічній та духовній. Видавничий дім як розсадник сіоністської ідеології вимагають демонтувати, а Рабиновича, як громадянина Ізраїлю, належить депортувати з України, хай організовує пивні шоу із ізраїльськими дівчатами і хлопцями, нехай там викидають телевізори на смітник.

Як і в минулі віки, єврейство сьогодні прагне панувати, та вже й панує над українським народом, і збагачуватись за його рахунок. Одним із засобів досягнення цього є деморалізація і обездуховлення та денаціоналізація, а другим — захоплення політичної влади. І один і другий засіб на сьогодні спрацьовують бездоганно. Привид сіонізму в Україні перетворився у потворну реальність. Така правда, без міфів.

(Правда — реальність, вигадка — міф…)

Листів-відгуків на публікацію статті "Міф про український антисемітизм" дуже багато. Я щиро вдячний всім, хто відгукнувся листовно, хто зателефонував, щоб висловити підтримку, хто при зустрічі зі мною після публікацій статті сильніше стискав руку: дякував, що "легалізував тему". Всі листи добре було б видати окремою брошурою. Їх автори наголошують, що тему треба обговорити всебічно і виробити норми співжиття із євреями в державі Україна. Люди розповідають, як рятували євреїв у роки війни і висловлюють нерозуміння і стурбованість, що єврейські лідери заявляють безкінечні претензії до українців і України сьогодні — при тому, що вже майже все в Україні — їхнє.