Володимир Сідак - Полковник Петро Болбочан - трагедія українського державника

Із зміцненням цього військового формування, яке мало всі підстави стати основою української регулярної армії, зростала і недовіра до її командного складу з боку впливових українських соціалістичних кіл. Лідери Центральної ради, як і раніше, недооцінювали ідею необхідності створення власної національної армії, відкрито демонстрували своє негативне ставлення до вищого офіцерства колишньої російської армії, продовжували підтримувати руйнівні для збройних сил перетворення та не перешкоджали демагогічній ліворадикальній пропаганді у війську. Крім того, формуванню української армії противилось також німецьке військове командування, яке вимагало від уряду розпуску регулярних військових частин. Одночасно у Києві поширювались чутки про можливість державного перевороту, який, на думку представників урядових кіл, міг бути підтриманий військовими.

Певну напругу в суспільстві створювали непоодинокі випадки арештів та самочинної розправи вояків Гайдамацького коша Слобідської України над особами, що співпрацювали з більшовиками. Останнє породжувало конфлікт між гайдамаками та запорожцями, які відстоювали засади правопорядку й невтручання армії у політичні процеси. За таких умов уряд вважав небезпечним залишати війська в столиці. Під приводом нібито неспроможності припинити самочинні дії гайдамаків і козаків генерала К. Прісовського було усунуто з посади коменданта столиці 40 40 40. Комова О. Кадровий склад та командні інституції Армії УНР в період підготовки військово-адміністративної реформи (березень-квітень 1918 р.) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. — Серія: історія, економіка, філософія. — Вип. 5. — К., 2001. — С. 76. .

За наказом від 4 березня 1918 р. Окремий Запорізький загін був відправлений на більшовицький фронт в авангарді німецьких військ. При цьому він залишався під політичною підозрою лідерів Центральної ради. На нараді командирів підрозділів загону міністр військових справ УНР О. Жуковський наголосив на необхідності додержання дисципліни у війську й одночасно вказав на недостатньо послідовне проведення «демократизації» у цій військовій формації. Як згадував присутній на нараді В. Петрів, міністр заявив, що, за його відомостями, у середовище запорожців «увійшло таки чимало соціально неоднозначного, а то й контрреволюційного елементу », який, за його словами, слід було « виключити, або взяти в руки… під час походу» 41 41 41. Петрів В. Вказ. праця. — С. 364. .

Варто згадати, що після повернення Центральної ради до Києва розпочався новий етап національного військового будівництва. Наприкінці лютого наказом О. Жуковського були розпущені всі партизанські загони 42 42 42. ЦДАВО України. — Ф. 1076, on. 1, спр. 12. — Арк. 6 зв. . Основою організації військових частин фактично залишався закон «Про створення Українського народного війська» від 16 січня 1918 р., який передбачав заснування міліційної народної армії. Однак частини, що вели бойові дії проти більшовиків, зводились у добровольчу «Осібну армію», статут якої був затверджений тоді ще в. о. міністра військових справ О. Жуковським наказом ч.21 від 10 лютого 1918 р. Статут передбачав негайне розформування «Осібної армії» після закінчення бойових дій 43 43 43. Там само. — Арк. З зв. . 22 березня 1918 р. було оголошено текст військової присяги 44 44 44. Там само. — Спр. 9. . З метою унормування службових відносин в армії 27 березня 1918 р. наказом О. Жуковського вводилися військові звання для українських збройних сил. Усім старшинам наказувалось «негайно пристосувати свої ранги до тих посад, що вони посідали». Цим документом, зокрема, офіційно підтверджувалося військове звання полковника на посаді командира полку 45 45 45. Там само. — Спр. 12. — Арк. 77. .

Уже в ході переформування «Осібної армії» у регулярні військові частини за рахунок розгортання в полки та дивізії Січового, Гайдамацького та Запорізького загонів 12 березня 1918 р. Генеральним штабом Армії УНР було прийнято рішення вивести Запорізький загін під командуванням генерала З. Натієва зі складу добровольчої «Осібної армії» та за рахунок поповнення реорганізувати його у Запорізьку дивізію [8] Запорізька дивізія підлягала Міністерству військових справ УНР. В офіційних звідомленнях цього Міністерства і на сторінках тогочасної преси вона часто згадується під назвою «Бригада Натієва» (Див. Монкевич Б. Вказ. праця. — С.36, 42). В літературі трапляється також інша назва — Республіканський курінь під командуванням П. Болбочана. . У складі цієї дивізії був сформований Запорізький піший полк під командуванням П. Болбочана 46 46 46. Комова О. Вказ. праця. — С. 75. , який, за підрахунками Н. Авраменка, налічував 2600 багнетів, 80 шабель і 10 кулеметів 47 47 47. Авраменко Н. Вказ. праця. — С. 228–230. . За свідченням Б. Монкевича, дивізія на 80 % складалася з офіцерів колишньої російської армії 48 48 48. Монкевич Б. Вказ. праця. — С. 36. .