Володимир Сідак - Полковник Петро Болбочан - трагедія українського державника

Невдовзі Республіканській курінь під керівництвом П. Болбочана був реорганізований у 2-й Запорізький піший курінь та приєднаний до Окремого Запорізького загону, командиром якого тоді ж — у лютому 1918 р. — був призначений генерал К. Прісовський 21 21 21. Штендера Я. Засуджений до розстрілу. — Львів, 1995. — С. 30. . П. Болбочан виконував обов’язки помічника командувача загону. Завдяки особистій вдачі, хисту професійного військового й талановитого командира він мав незаперечний авторитет серед вояків. У статті «Полковник Петро Болбочан і його останні дні» відомий український військовий діяч В. Євтимович писав, що він «належав до тих природжених вояків-митців, чи як їх на старому Запоріжжі називали «характерниками», які вміють підбивати насамперед серця підлеглих їм вояків — уміють прив’язати їх до власної особи, а цим самим і до справи, якій самі служать». «Такий люблений підвладними командир — митець, — зазначав далі В. Євтимович, — спроможен повести своїх вояків на найнебезпечніше воєнне підприємство, як то говориться, «в огонь і воду», для такого командира нема слова «не можу», саме з таких вояків — митців виробляються полководці великих форматів» 22 22 22. Євтимович В. Вказ. праця. — С. 11. . Вочевидь у період реорганізації та поповнення Республіканського куреня під командуванням П. Болбочана було закладене основне ядро майбутнього Запорізького корпусу. Українські вояки, що прийшли до лав цього військового підрозділу навесні 1918 р. та склали кістяк однієї з найбільш дисциплінованих та професійно підготовлених військових частин української армії, назавжди зберегли вірність своєму командиру; згодом, в тяжкі роки еміграції, вони утворили в пам’ять про нього Товариство запорожців ім. полковника Петра Болбочана.

Протистояння революційній демагогії у військових частинах, відверте неприйняття партизанщини у підпорядкованій формації, запровадження суворої дисципліни та чіткої організації були головними критеріями діяльності генерала К. Прісовського. Як більшість старшин колишньої російської армії, що пройшли професійний вишкіл та мали бойовий досвід, він відстоював ідею існування регулярних українських збройних сил і вважав, що т. зв. революційно-демократичні перетворення в армії лише шкодять її боєздатності. Генерал не сприймав практиковані владою призначення військових командирів не за ступенем їхньої професійної підготовки, а за політичною приналежністю. Подібну позицію займав і підполковник П. Болбочан, який протягом існування Окремого Запорізького загону був помічником генерала К. Прісовського і доклав чимало зусиль для перетворення формації, яка складалася з рештків окремих добровольчих підрозділів, у мобільну боєздатну частину із залізною дисципліною.

Другий Запорізький курінь [7] У літературі трапляється також інша назва — Республіканський курінь під командуванням П. Болбочана. у складі Окремого Запорізького загону, яким командував П. Болбочан, був його найкращою частиною 23 23 23. Дорошенко Д. Історія України. — Т. І. Доба Центральної Ради. — К., 2002. -С. 236. . До складу куреня, чисельність якого сягала 400 бійців 24 24 24. Тинченко Я. Вказ. праця. — С. 327. , крім вояків колишнього 1-го Українського республіканського полку, входили бійці 1-ї Юнацької школи та Офіцерський добровольчий загін підполковника М. Полозова.

Наприкінці грудня 1917 р. Генеральне секретарство військових справ УНР прийняло «Зміни Військових уставів української армії на началах демократії» — статут, яким було скасовано військові ранги колишньої російської армії 25 25 25. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі — ЦДАВО України). — Ф. 1076, on. 1, спр. 2а. — Арк. 91–91 зв. . Замість них було запроваджено відзнаки військових посад відповідно до виконуваної функції 26 26 26. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). -Львів, 1992. — С. 391. . Як командир 2-го Запорізького куреня Окремого Запорізького загону, П. Болбочан обіймав військову посаду, що відповідала званню підполковника, а після призначення командиром 2-го Запорізького пішого полку в березні 1918 р. — полковника Армії УНР. Незважаючи на скасування військових відзнак та рангів, П. Болбочан ввів у Республіканському курені відзнаки для старшин і козаків, а згодом умовив генерала К. Прісовського поширити цю практику для цілого Окремого Запорізького загону 27 27 27. Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк, 1956. — С. 19–20. .