Володимир Сідак - Полковник Петро Болбочан - трагедія українського державника

Під час війни П. Болбочан набув значного досвіду у військовій справі. Його послужний список та нагородний листок (Док. № 1) відбивають весь шлях становлення П. Болбочана як бойового офіцера, професійне та службове зростання, участь у бойових діях 1914–1916 рр. У 1914 р., на початку війни, 38й Тобольський піший полк у складі 5-го армійського корпусу був дислокований у Люблінській губернії, звідти з боями рухався до Ярослава на Сяні, потім у напрямку на Раву-Руську-Гройці, а згодом наступав на допомогу частинам, що воювали під Варшавою. У лютому 1915 р. 5-й корпус був перекинутий спочатку до Свєнцян для ліквідації Свєнцянського прориву німців, а згодом на Мінський фронт. Лише протягом другої половини 1914 — вересня 1915 рр. П. Болбочан брав участь у 37 бойових акціях, які нерідко тривали понад тиждень, а то й цілий місяць (Док. № 1).

Як полковий ад’ютант, П. Болбочан на початку військової кампанії займався формуванням двох запасних полків та маршових рот. Протягом 1915–1916 рр. деякий час він командував 1-ю, 2-ю та 5-ю ротами та командою піших розвідників. Ці посади П. Болбочан обіймав до 19 липня 1916 р., одночасно залишаючись і полковим ад’ютантом. Його діяльність у цей період із зрозумілих причин недостатньо висвітлена в послужному списку, але вочевидь саме вона принесла П. Болбочану чин штабс-капітана (22 травня 1916 р.) — «за бойові дії з 4 по 28 липня 1915 р.» (Док. № 2), а 15 жовтня 1916 р. він був підвищений у званні до капітана російської армії (Док. № 1).

9 березня 1916 р. у бою під селом Колодино його було контужено. Проте П. Болбочан залишився у своїй військовій частині й навесні 1916 р., крім своїх попередніх призначень, деякий час виконував обов’язки начальника кулеметної команди «Максима № 2» та на правах батальйонного командира наглядав за всіма кулеметними командами полку. За хоробрість, виявлену у бойових діях, П. Болбочан був нагороджений орденами Святого Станіслава 2-го ступеня, Святої Анни 2-го ступеня, Святого Станіслава 3-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня (Док. № 1).

За послужним списком, датованим листопадом 1917 р., та нагородним листком П. Болбочана, які зберігаються у фондах Центрального державного воєнно-історичного архіву в Москві, відомості про проходження ним воєнної служби у російській армії закінчуються лютим 1917 р. Неповним є також список боїв, у яких брав участь П. Болбочан, відсутня інформація про подальші поранення та військові посади. У зв’язку з цим можна зробити припущення, що після лютого 1917 р. внаслідок воєнних дій, переформування військових частин та їх переміщення, послужні списки офіцерів російської армії подекуди не були належним чином оформлені та доповнені, або ж після поранення П. Болбочан був госпіталізований.

В одній із перших статей про полковника П. Болбочана, написаній С. Шеметом і опублікованій у 1923 р. у часописі «ХліборобськаУкраїна», згадується про поранення П. Болбочана 4 квітня 1916 р. під Нарочем. Згодом цей факт повторювався іншими авторами у їхніх публікаціях про П. Болбочана. Однак дані послужного списку дають підстави стверджувати, що тяжкого поранення у груди він зазнав 9 квітня 1917 р., а не

1916 р. Оскільки у послужному списку згадується лише контузія 9 березня 1916 р., а подальша інформація свідчить про безпосередню участь П. Болбочана у бойових діях аж до лютого 1917 р. включно (Док. № 1), можна зробити припущення, що поранений він був все ж у 1917 р.

Висвітлюючи військову діяльність П. Болбочана у революційну добу, С. Шемет писав, що після тяжкого поранення, яке вимагало тривалого лікування, він знову повернувся до 38-го Тобольського пішого полку. В цей час частина дислокувалась під Берестечком на Волині. П. Болбочан одержав доручення реорганізувати військові поповнення, які від початку революції прибували на фронт. Вони здебільшого були погано дисципліновані, не мали достатньої військової підготовки і знаходились під сильним впливом соціалістичної пропаганди, нерідко — більшовицької. За словами С. Шемета, «це доручення дало Болбочану добрий досвід в тому, як треба боротись з анархією у війську» 5 5 5. Там само. — С. 202. . У рукописі статті невідомого автора «Пам’яті полковника Болбочана», написаній на основі «подробиць, зібраних від близьких людей і рідні Болбочана», яка зберігається в особистому фонді Г. Степури у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові, зазначалось, що під кінець служби в російській армії він командував запасним полком і був переведений в ранг підполковника російської армії 6 6 6. ЦДІАЛ. — Ф. 760, on. 1, спр. 32. — Арк. 25. . Це підвищення не знайшло свого відображення у послужному списку П. Болбочана, оскільки, як уже зазначалося, хронологічною межею документа є лютий 1917 р.