Володимир Сідак: Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Петро Болбочан, як і більшість старшин Армії УНР, пройшов вишкіл у російському війську. Початок українських визвольних змагань у 1917 р. він зустрів уже політично свідомою та зрілою людиною, зі сформованими поглядами на суспільство та армію. На відміну від більшості українських громадсько-політичних діячів, які очікували від революції насамперед радикальних соціальних перетворень, П. Болбочан був перш за все державником, він прагнув розбудови незалежної української держави з міцною професійною армію, яка мала захищати національні інтереси. Реалізації цієї мети він присвятив той короткий відрізок часу, який йому відвела доля.

Петро Федорович Болбочан [3] У документах, а також історичних дослідженнях трапляються різні варіанти написання прізвища Петра Болбочана — Болбочан, Балбачан, Балабачан та Болбачан. В офіційних документах, зокрема, в послужному списку капітана 38-го Тобольського пішого полку прізвище згадується також у двох варіантах: Болбочан та Балбачан. Таке розходження у правописі до певної міри можна пояснити особистим підписом П. Болбочана, в якому літери «о» й «а» схожі — це й могло стати причиною різного написання. народився 5 жовтня 1883 р. у с. Гіджеу [4] У витязі з послужного списку II. Болбочана, який зберігається у особистому фонді Григорія Калістратовича Степури (ф. 760) Центрального державного історичного архіву у м. Львові, подано інше місце народження Петра Болбочана — с. Маршинці Хотинського повіту Бессарабської губернії. У праці П. Брицького і Є. Юрійчук «Жертва української революції: трагічна доля полковника П. Болбочана» (Чернівці, 2005. — С. 12) зазначається, що він народився у с. Гижці (молдавська назва — с. Гіджеу) колишнього Хотинського повіту (нині — с. Ярівка Хотинського району Чернівецької обл.). Хотинського повіту Бессарабської губернії у сім’ї священика. Родина була незаможною і не мала жодної земельної власності (Док. № 1). Після двох років навчання у Кишинівській духовній семінарії 6 серпня 1905 р. майбутній воєначальник вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища 1 1 1. Українське слово (Берлін). - 1921. - 1 липня. . Як писав у своїх спогадах полковник Армії УНР М. Середа, в училищі, переважну більшість юнкерів якого складали українці, П. Болбочан «зорганізував український гурток для поширення рідного слова». Проте гурток існував недовго. Начальник школи полковник Фок заборонив його діяльність, обмежившись лише усною доганою П. Болбочану 2 2 2. Середа М. Отаман Болбочан // Літопис Червоної Калини. — 1930. -Березень. — С. 15. , хоча подібні вияви національної самосвідомості на той час для більшості українських юнаків могли обернутися виключенням з навчального закладу, а нерідко й ув’язненням.

У 1909 р. після закінчення училища П. Болбочан у ранзі підпоручика зі старшинством був відряджений у 38-й піший Тобольський полк — одну з найстаріших військових частин, засновану в 1703 р. [5] Атрибути та дата заснування полку подані за примітками, зробленими С. Цапом до етапі М. Середи «Отаман Болбочан». — Архів С. Цапа (СГД). Протягом року він тимчасово виконував обов’язки завідувача мобілізаційної частини, а через рік — у 1911 р. був призначений тимчасово виконувачем обов’язків завідувача школи прапорщиків та тимчасово виконувачем обов’язків полкового ад’ютанта. У 1912 р. переведений в ранг поручика 3 3 3. Центральний державний історичний архів у м. Львові (далі — ЦДІАЛ). -Ф. 760, on. 1, спр. 32. — Арк. 22. . Протягом двох років (1911–1913 рр.) П. Болбочан керував командою розвідників і ще півроку — кулеметним підрозділом полку. Напередодні Першої світової війни його було призначено полковим ад’ютантом 38-го пішого Тобольського полку ім. генерала Милорадовича. У своїй статті «Полковник Петро Болбочан» С. Шемет, один з активних учасників українського визвольного руху, зазначав, що командував цим підрозділом полковник генштабу М. Ейгель — видатний військовий теоретик, автор підручників з тактики та фортифікації, за якими вчилися в багатьох російських військових школах. На думку С. Шемета, «служба під командою Ейгеля була для Болбочана продовженням теоретичної військової науки і доброю практичною школою»4 4 4. Шемет С. Полковник Петро Болбочан (замітки до історії Запорожського Корпусу 1917–1919 рр.) // Хліборобська Україна (Відень). — Кн. 4. - 1922/23. -С. 201. . П. Болбочан готувався вступити до Військової юридичної академії, але його плани перекреслила Перша світова війна.