Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

202. Постанови про обрання запобіжного заходу та арешт В. Габсбурга датовані 20 вересня 1947 р., тобто після проведення низки допитів ерцгерцога. Це зайвий раз свідчить, що реальні підстави для його арешту були відсутні і їх сподівалися сфабрикувати в ході допитів.

203. Упорядники зберегли мовні особливості протоколів, які передають лише короткий зміст допитів, що тривали, як правило, 5–7 годин і звичайно вміщували набагато більше інформації.

204. В анкеті арештованого у графі «социальное и политическое прошлое» записано «поміщик» (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 66498. — Кр. 1930. — Арк. 7). На момент арешту у Відні мешкав син Вільгельма Габсбурга — Франц Піч, про якого у матеріалах, дотжтїв немає жодної інформації (Там само).

205. Усі підписи В. Габсбургом протоколів допитів зроблені українською мовою.

206. В інших протоколах допитів трапляється також дата — 1933 р.

207. Альфонс XIII (1886–1941) — король Іспанії (1902–1931). Провів низку реформ у соціальній та освітній сфері, релігійному житті країни.

208. Фальц-Файн — родина поміщиків, які мали значні земельні посілості в Україні. В еміграції виявляли інтерес до питань української політики, культури.

209. За спогадами Р. Новосада «Василь Вишиваний, який не став королем України» (Україна. — 1992. — № 26. — С. 25), Василь Кочаровський ще до нападу німецьких військ на Україну залишив Галичину і був завербований Абвером, закінчив курси розвідників. За його зізнанням Р. Новосаду, до Абверу завербувався як український патріот у надії, що боротиметься за вільну Україну. Після відмови працювати на німецьку окупаційну владу, В. Кочаровського було ув’язнено в німецькому концтаборі, звідки він звільнився у 1944 р. і разом з іншими студентами-в’язня-ми повернувся до Відня. У 1947 р. він зустрічався з Р. Новосадом, який повідомив про це В. Габсбурга. На думку Р. Новосада, саме зустріч з В. Кочаровським, за яким полював «Смерш», мала фатальні наслідки для В. Габсбурга.

210. Ліда — Прокопович Ліда (Тульчин) — донька Романа Прокоповича (Орленка), відомого співака і концертмейстера. Зв’язкова ОУН. Як донька славетного українського музиканта разом із сім’єю була вивезена радянською спецслужбою з Австрії, згодом — до таборів ГУЛАГу, де відбувала покарання. Як згадує Р. Новосад, у ході слідства псевдонім Ліди — Тульчин не був розкритий.

211. Спанокі, граф — австро-угорський військовий діяч, генерал. Угорець з походження. У 1918 р. — військовий аташе посольства Австро-Угорщини в Українській Державі.

212. Йдеться про генерала 3. Натієва. Див. прим. 22.

213. Голубович Всеволод (1885–1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, за фахом — інженер. Належав до Одеської української громади. Член Центральної і Малої рад, ЦК УПСР. У Генеральному секретаріаті — секретар шляхів (від 27.07.1917 р.), секретар торгу і промисловості (від листопада 1917 р.). Від 18.01.1918 р. — голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР. Очолював українську делегацію на мирних переговорах у Бересті-Литовському (28.12.1917 — 15.01.1918 рр.). Під час гетьманського перевороту 29.04.1918 р. був заарештований і засуджений німецьким військовим судом у справі банкіра А. Доброго. 1921 р. засуджений радянською владою у справі ЦК УПСР, після звільнення у 1920-х роках — зав. відділу капітального будівництва ВРНГ УСРР. У 1931 р. засуджений у справі т. зв. Українського національного центру. Помер в ув’язненні.

214. Шелухін Сергій (псевд.:С. Павленко, С. Просвітянин, С. Кондратенко, 1864–1938) — український громадсько-політичний і державний діяч, правознавець, історик, поет. Член Української радикально-демократичної партії (від червня 1917 р. — УПСФ). У 1917 р. — голова Українського революційного керівничого комітету в Одесі, член Центральної ради, очолював позапартійну фракцію самостійників. Автор концепції відновлення державної самостійності України в лютому 1917 р. на підставі історично-правових основ і зречення Миколи II. Генеральний суддя, міністр судових справ УНР в уряді В. Голубовича (1918), член Державного Сенату Української Держави. Голова української мирної делегації на переговорах із більшовицькою Росією (23.05.-07.10.1918 р.). Міністр юстиції УНР доби Директорії в уряді В. Чехівського. Входив до української делегації на Паризькій та Ризькій мирних конференціях. В еміграції у Чехо-Словаччині займався науковою і педагогічною діяльністю.