Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

186. Назарук Осип (1883–1940) — український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Учасник українського студентського руху в Галичині, член управи Української радикальної партії, керівник прес-служби УСС. Від жовтня 1918 р. — член УНРади ЗУНР. У листопаді 1918 р. був відряджений УНРадою ЗУНР до гетьмана П. Скоропадського за військовою допомогою. Перейшов на бік Директорії, брав участь у протигетьманському повстанні, підготовці Акту злуки УНР і ЗУНР. Член Українського Трудового конгресу. Державний секретар в уряді В. Чехівського, керівник управління преси в уряді С. Остапенка. Свої враження виклав у спогадах «Рік на Великій Україні» (Відень, 1920). У 1920–1922 рр. перебував при уряді ЗУНР у Відні, співробітничав в урядових органах «Український прапор» та «Воля». Активний діяч гетьманського руху.

187. Литвинов Максим (1876–1951) — радянський державний і партійний діяч, дипломат. 1907–1917 рр. — активний діяч закордонної групи Російської соціал-демократичної робітничої партії в Англії. Від 1918 р. — працював у Наркоматі закордонних справ РСФРР, у 1921–1930 рр., 1943–1946 рр. — заступник наркома, 1930–1939 рр. — нарком закордонних справ СРСР. У 1941–1943 рр. — посол СРСР у СІЛА.

188. Барановський Христофор (1874–1941) — український громадський і державний діяч, кооператор і фінансист. Засновник і директор центральної української установи дрібного кредиту — Союзбанку в Києві (1907–1917), 1917–1919 рр. — голова управи Українського народного кооперативного банку. Член Української Центральної Ради від кооперативних організацій, позапартійний. Генеральний секретар фінансів у першому складі Генерального Секретаріату. Директор Українбанку (1919), міністр фінансів в уряді В. Прокоповича (1920). Від 1920 р. в еміграції у Південній Америці. Очолював представництво всіх українських кооперативних союзів за кордоном, Загальноукраїнське товариство економістів.

189. Коновалець Євген (1891–1938) — один з лідерів українського національно-визвольного руху, засновник УВО та ОУН. Навчався у Львівському університеті, активний діяч українського студентського руху, представник студентської молоді в ЦК Української національно-демократичної партії. Під час Першої світової війни — лейтенант австро-угорської армії, наприкінці квітня 1915 р. потрапив у російський полон. У 1917 р. таємно прибув з Царицина до Києва.

Співорганізатор Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців (СС), від січня 1918 р. — незмінний командир формації Січових стрільців. Під час антигетьманського повстання начальник Осадного корпусу СС. В Армії УНР — командир дивізії, корпусу, армійської групи, полковник. Після саморозпуску Січових стрільців 6.12.1919 р. — у польському таборі для інтернованих. У серпні 1920 р. створив УВО. Голова проводу ОУН, від 29.01.1929 р. — вождь ОУН. Убитий агентом НКВС СРСР у Роттердамі.

190. Швець Федір (1882–1940) — український громадсько-політичний і державний діяч, вчений-геолог. Від 1909 р. після закінчення природничого факультету Дерптського університету працював асистентом кафедри геології, викладачем Дерптської гімназії, доцентом кафедри палеонтології. У березні 1917 р. повернувся в Україну. Член Української Центральної ради, ЦК «Селянської спілки» і ЦК УПСР. За доби Української Держави — член Українського Національного союзу. 13.11.1918 р. як представник «Селянської спілки» увійшов до складу Директорії УНР. 15.11.1919 р. разом з О. Макаренком виїхав з дипломатичними повноваженнями за кордон, у результаті чого С. Петлюра зосередив всю повноту влади у своїх руках. 25.05.1920 р. постановою уряду УНР виведений зі складу Директорії УНР. В еміграції в ЧСР — викладач українських вищих шкіл. У 1928–1929 рр. разом з О. Андрієвським і О. Макаренком створили Українську Національну раду, яка за задумом її організаторів мала об’єднати в еміграції українців з Великої України. Помер у Празі.

191. Січинський Мирослав (1887–1979) — український громадсько-політичний діяч. Належав до Української соціал-демократичної партії. На знак помсти за розправу місцевої польської адміністрації над українськими селянами та фальсифікацію виборів 12.04.1908 р. застрелив уЛьвові галицького намісника А. Потоцького. За цей вчинок засуджений до 20-річного ув’язнення, проте 1911 р. за допомогою Д. Вітовського та М. Цегельського втік з в’язниці і виїхав до Норвегії, згодом — до Швеції та США. Був одним із засновників Української федерації соціалістичної партії та редактором її друкованих видань «Робітник» і «Народ». У 1920 р. став засновником організації «Оборона України», у 1933–1941 рр. очолював Український братерський союз. Перейшов на прокомуністичні позиції. У 1958 р. відвідав УРСР. Мешкав і помер у США.