Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

151. М. Василько 18 січня 1921 р. зкопіював текст цього листа для міністра закордонних справ УНР Андрія Ніковського. Повний текст листа:

«Високоповажний Пане Міністре!

Маю за честь повідомити Вас про слідуюче: 9-го б.м. надруковано було у «Вінер Журналь» інтерв’ю — «Українська проблема» (Додаток А.) (в листі відсутній. — Упор.).

Після цього я зараз-же зателеграфував до полк[овника] Вишиваного: «В сьогоднішній газеті публікується Ваше інтерв’ю, яке я з огляду на його зміст мушу вважати за фальсифікат; тому маєте зараз-же повернутися до Відня та в енергійний спосіб спростувати це інтерв’ю. 3055.Василько». — 10 с.м. одержав я у відповідь від пол[ковни]ка Вишиваного слідуючу телеграму: «Зміст правдивий змінена лише форма; лист надсилаю». — Вчора, 11-го с.м. надійшов до мене зазначений в телеграмі лист. Український переклад цього листа такий (Див. док. № 48):

З цієї відповіді я побачив, що полковник Вишиваний дійсно є автором надсилаємо! Вам додатком А) газетної статті, а в тому я рахував себе зобов’язаним, як урядник УНР відповісти на його лист слідуючим: Можливо, що пол[ковник] Вишиваний тепер чи сам особисто відвідає мене чи зробить спробу з’ясувати сю справу новим листом. Розуміється зараз повідомлю Вас про це Пане Міністре.

Сьогодні я можу тільки сказати, що додаваема стаття А), а ще більш лист пол[ковника] Вишиваного в надзвичайній мірі захитали моє довірря до нього, як відданого офіцера УНР.

Прошу ласкаво Вас, Пане Міністре, справу цю предложите Пану Головному Отаману та Раді Міністрів і ласкаво повідомити про рішення в цій справі цих єдино в ній компетентних чинників.

Відданий Василько в[ласно] р[учно]».

152. Куза Олександру Йон — перший князь Румунії (1820–1873), від 1859 р. — князь Молдавії й Волощини. У 1861 р. проголосив об’єднання обох земель в Румунське князівство, 1866 р. — детронізований.

Гогенцоллерни-Зигмарингени — румунська королівська династія (1866–1947), заснована Карлом (Каролем) І (1866–1914) — нащадком побічної гілки прусської королівської династії Гогенцоллернів. Його наслідували Фердинанд І (1914–1927), Кароль II (1930–1940), Міхай І (1927–1930 та 1940–1947).

153. Карагеоргієвичі — княжа, згодом — королівська династія в Сербії (1808–1918), Королівстві сербів, хорватів і словенців (1918–1929) та Югославії (1929–1941), заснована Карагеоргієм (1808–1813). Представники її: Олександр (князь у 1842–1856); Петро І (король у 1903–1921), прийшов до влади після відсторонення династії Обреновичів; Олександр І (король у 1921–1934, з 1914 по 1921 — принц-регент); Петро II (король у 1934–1945).

154. Обреновичі — княжа (1815–1842, 1858–1882), згодом — королівська династія в Сербії, заснована Милошем Обреновичем (1858–1860), після якого правили Михайло (1860–1868), Мілан (1868–1889), Олександр (1889–1903).

155. Фішер Ендрю (1862–1928) — австралійський політичний і державний діяч. Родом з Шотландії. У 1885 р. емігрував до Австралії. Один з лідерів лейбористського руху, з 1907 р. — лідер партії. У 1910–1913 рр., 1914–1915 рр. — прем’єр-міністр лейбористського уряду. У 1916–1921 рр. — верховний комісар Австралійського союзу в Лондоні. Активно підтримував зміцнення Британської імперії і політику регіонального озброєння британських колоній, зокрема Австралії.

156. Степанківський Володимир (1885–1957) — український громадсько-політичний діяч, журналіст. Член РУП та УСДРП, від 1907 р. жив у еміграції в Швейцарії, Франції, Англії. Під час Першої світової війни заснував у Лозанні Українське інформаційне бюро, видавав тижневик «L’Ukraine» (1915–1920), низку неперіодичних видань. У липні 1917 р. прибув до Стокгольма, де працював в Українському пресовому бюро, яке утримувалось на кошти Німеччини та Австрії. Для встановлення контактів з Українською Центральною Радою виїхав в Україну, але був заарештований у Петрограді начебто як німецький агент. Згодом був звільнений і в 1918 р. певний час перебував в Україні. Невдовзі емігрував до Швейцарії. У 1920 р. виїхав до США.

157. Дорошенко Дмитро (1882–1951) — український громадсько-політичний і державний діяч, відомий історик і журналіст. Походив зі старовинного козацького гетьманського роду. Освіту одержав у Варшавському, Петербурзькому і Київському університетах. Співробітничав в українській пресі. Організатор товариств «Просвіта», чільний діяч ТУП, УРДП, (з червня 1917 р. — УПСФ). Один із засновників Української Центральної Ради. У 1917 р. — крайовий комісар (з правами генерал-губернатора) Тимчасового уряду в Галичині й Буковині, згодом — губернський комісар УЦР на Чернігівщині. В серпні 1917 р. формував Генеральний секретаріат, проте принципові й тактичні розходження з головою УЦР М. Грушевським змусили його відмовитись від головування в уряді. Після гетьманського перевороту і постання Української Держави — міністр закордонних справ. Від 1919 р. в еміграції — один з найближчих соратників ВЛипинського і провідників українського гетьманського руху. Професор українських вищих шкіл у ЧСР, Німеччині, Австрії і Польщі, перший президент Вільної української академії наук, автор близько 1000 праць з історії України, української історіографії, історії культури, церкви, літератури та численних оглядів і рецензій в українських та іноземних часописах.